Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

• капіталонасиченість, що відображає залежність економічного зростання від співвідношення капіталу та ви­трат праці:

kintensity = K / L , (17.11)

де kintensivity — капіталоінтенсивність; K — витрати капіталу на виробництво одиниці продукції, вартісних одиниць; L — ви­трати праці на виробництво одиниці продукції, людино-годин. Цей показник фактично виражає зміни в технологічному способі виробництва, оскільки лише за умов зростання якості праці, її складності та продуктивності стає можливим збільшувати частку капіталу й одночасно скорочувати кількість людської праці, необхідної для його продуктивного функціонування;

• показники граничної продуктивності факторів виробництва, які характеризують залежність приросту національного доходу від приросту відповідного фактора.

( ΔY / (ΔL x L) ; ΔY / (ΔK x K) ; ΔY / (ΔN x N) )

Загальний внесок факторів виробни­цтва в національний дохід за цих умов матиме вигляд:

Y = ΔY / (ΔL x L) + ΔY / (ΔK x K) + ΔY / (ΔN x N). (17.12)

До основних типів економічного зростання відносять: екстенсивний, інтенсивний та змішаний. Логіка виділення змішаного типу економічного зростання полягає у тому, що не існує чистих його форм, тому будь-яке економічне зростання можна розглядати як поєднання інтенсивного та екстенсивного його типів.

Економічна наука виділяє такі головні чинники економічного зростання:

• інвестиції в основний капітал і людський капітал;

• зростання кількості та якості трудових ресурсів, їх інтелектуалізація;

• науково-технологічний прогрес, впровадження інновацій, які підвищують продуктивність праці, капіталу та економіки загалом;

• інституціонально-економічний, який включає вдосконалення законодавства в аспекті ведення підприємницької (комерційної) діяльності різних рівнів, поліпшення відтворювальної системи та інших макроекономічних пропорцій, створення ефективної інституціональної структури економіки;

• наявність системи стратегічного прогнозування та передбачення, що дозволяє вчасно розбудовувати в країні стартові умови для переходу на новий технологічний уклад, забезпечуючи реалізацію інноваційного технологічного способу виробництва.

Зазначимо, що основними ресурсами (факторами) економічного зростання є праця (трудові ресурси), земля, капітал і підприємницькі здібності. Досить часто в науковій літературі виділяють і п’ятий фактор виробництва, ним називають технологію, інформацію або інтелектуальний капітал.

До факторів виробництва їх відносять насамперед тому, що без поєднання і використання їх у процесі виробництва неможливо створити жодного продукту і жодної послуги. Поняття фактор трактується в тлумачних словниках як рушійна сила, причина певного процесу, явища, істотна обставина в якомусь процесі, явищі. Тобто фактори є принциповою умовою виробництва, вони мають бути присутніми і повинні використовуватись у виробництві.

Співвідношення між працею та капіталом західна економічна думка визначає за граничною продуктивністю праці та граничною продуктивністю капіталу, що були введені в економічний аналіз американським економістом Дж. Б. Кларком[53], розвинені Е. Денісоном[54], Р. Солоу[55] та іншими вченими. Однак ця теорія зазнала відчутної критики, зокрема з боку представників кембриджської школи лівого кейнсіанства на чолі з Дж. Робінсон[56]. У цілому забезпечення економічного зростання досягається за рахунок приросту основного капіталу, витрат на робочу силу та технічним прогресом. Важливе значення мають міжнародні чинники, насамперед стан торговельного балансу, валютний курс, паритет купівельної спроможності валют.

До сучасних чинників економічного зростання відносять інвестиційні, нелінійні та ендогенні.

За дослідженнями Р. Солоу та багатьох інших учених, при переході до економічного зростання важливе значення має накопичення капіталу, тобто критичної маси інвестицій, що виражається так:

I = b1Y + b2∆Y, (17.13)