Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

Таким чином, вищезазначені чинники економічного розвитку, що стимулюють його позитивну динаміку і є бажаними з точки зору стратегічних цілей існування світового суспіль­ства, відображають рівень та якість розвитку тих чи інших інститутів, які визначають і формують певне інституціональне середовище функціонування економічних систем.

Динаміка економічного розвитку досліджується і виявляється в умовах реалізації цілей економічного розвитку за допомогою кількісного і якісного інструментарію економічної політики. Економічна політика, у свою чергу, є сукупністю цілей економічного розвитку, принципів, заходів, методів та інструментів управління економікою країни, її соціально-економічною системою. Як приклад структуризації стратегічних ендогенних цілей економічного розвитку, що забезпечують його позитивну динаміку, наведемо цілі, які ставляться країнами Європейського союзу (ЄС). Так, за результатами Всесвітнього економічного форуму 2010 р. було видано звіт під назвою «У напрямку більш конкурентної Європи?» (The Lisbon Review 2010: Towards a More Competitive Europe?), в якому ухвалено нову стратегію десятирічного зростання Європейського Союзу. Зазначена стратегія прийнята до 2020 року й отримала назву «Європа 2020» (далі — Стратегія ЄС), у якій відбувається пошук напрямків посилення впливу зростання робочих місць на наступне десятиліття. Тобто основна роль відводиться людському капіталу. Ключовим у цій стратегії є «швидке, стале, інклюзивне[51] зростання, що формується за рахунок більшої координації національних і європейської політик».

У Стратегії ЄС визначаються три ключові пріоритети, а саме:

• швидке зростання: розвиток економіки, що базується на знаннях та інноваціях;

• стале зростання: запровадження більш вищої ресурсної ефективності, «зелена» і більш конкурентоспроможна економіка;

• інклюзивне зростання: сприяння економіці з високим рівнем зайнятості через соціальний і територіальний зв’язок.

Стратегія ЄС, таким чином, базується на сильнішому фокусуванні на сталості, ніж це було в попередній Лісабонській стратегії. Велике значення продовжує надаватися розвитку професійних компетенцій робочої сили в умовах функціонування цифрової економіки. Ключовими завданнями в Стратегії ЄС є: запровадження низько-вуглецевих галузей, інвестиції в розвиток нових продуктів, поширення цифрової економіки і модернізація освіти і навчання.

З метою реалізації завдань Стратегії ЄС були запропоновані такі п’ять специфічних цілей:

1. Зростання рівня зайнятості до 75 %.

2. Підвищення витрат на дослідження і розробки до 3 % ВВП.

3. Досягнення цілей європейської програми 20/20/20 клімат / енергія (включаючи зростання до 30 % вимог щодо зменшення викидів).

4. Виведення 20 млн людей із бідності.

5. Зменшення учнів, які вибули (виключені) із шкіл з поточного рівня 15 % до нижчого рівня в 10 %, і збільшення частки молоді, яка має університетські ступені із 31 до 40 %.

З метою посилення спроможності досягти поставлених цілей, Стратегією ЄС також визначається сім головних ініціатив, які ЄС повинен здійснити. Серед них: «Інноваційний союз», «Молодь у русі», «Цифровий порядок для Європи», «Ресурсо-ефективна Європа», «Промислова політика для ери глобалізації», «Порядок нових навичок і роботи», «Європейська платформа проти бідності». Зазначені ініціативи є програмами розвитку в межах Стратегії ЄС, тобто ви­значають оперативні цілі та заходи економічної політики на ринку праці та мобільності молоді як людського капіталу, в інноваційній сфері, інформаційній економіці, промисловості та її пріоритетах, ресурсній ефективності, покращенні системи освіти, подоланні бідності. Отже, цілі економічного розвитку, визначені в Стратегії ЄС, є цілями ендогенного характеру і помітно перетинаються із класифікованими нами цілями існування суспільства, мотивованими внутрішньо державними пріоритетами.

17.3. Економічне зростання, його ресурси, критерії та показники

У науковій літературі економічне зростання розглядають як процес кількісно-якісних змін на макро- і мікрорівнях, у межах даного технологічного способу виробництва, який виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва, сукупного суспільного продукту. Економічне зростання є довготривалим стійким розвитком національної економіки, тобто процесом поступального збільшення реального виробництва товарів і послуг у довгостроковому періоді без порушень рівноважного стану в короткострокових періодах. Отже, економічне зростання є техніко-економічною категорією, оскільки воно, на відміну від категорій економічного розвитку, не виявляється у формі інституціональних змін в інших елементах економічної системи, зокрема в характері та змісті соціально-економічних відносин. Водночас економічне зростання є необхідною умовою, органічною складовою економічного розвитку, впливаючи опосередковано на трансформацію відносин розподілу, власності, характер та форми взаємодії суб’єктів економічної діяльності. Даний вплив здійснюється через діалектику кількісних і якісних змін у суспільному виробництві, динаміку та обсяги його результатів.

Економічне зростання — це, по-перше, зростання економічної могутності країни, збільшення обсягів суспільного виробництва і розширення можливостей економіки задовольнити зростаючі потреби населення в товарах і послугах; по-друге, критерій економічного розвитку. Отже, економічне зростання є ключовою метою економічної політики кожної країни та стратегічною потребою світового суспільства.

На відміну від економічного розвитку, який відбувається за такими внутрішніми законами, що забезпечують йому характер незворотного, системного процесу в наслідок науково-технічного прогресу, економічне зростання, особливо в умовах ринкової економіки, має переривчастий характер, який у періоди циклічних коливань та економічних криз може призупинятися, набувати зворотного напрямку, не зупиняючи водночас поступального розвитку глобалізованого суспільства як цілісної системи та інституціональних форм його функціонування.

Економічне зростання поділяється на екстенсивне та інтенсивне. Характеристика першого типу економічного зростання — «зростання без розвитку» (наприклад, трансформаційні економіки в 2000-х рр.). Тобто екстенсивне економічне зростання є способом збільшення обсягів виробництва за рахунок кількісного приросту всіх факторів виробництва, насамперед зростання трудових ресурсів, за незмінного якісного рівня технічної бази виробництва та інших факторів. Інтенсивний тип економічного зростання ґрунтується на досягненнях науково-технічного прогресу, тобто зокрема змінюються співвідношення між виробничими і невиробничими фондами на користь останніх, збільшується питома вага основних фондів, зростає частка добробуту домашніх господарств. На сьогоднішньому етапі розвитку світової економіки інтенсивне економічне зростання, в умовах обмеженості його ресурсів і джерел, приймає такі прогресивні форми, як сталий розвиток і випереджаючий економічний розвиток.

Видатний американський учений, нобелівський лауреат з економіки Саймон Кузнєць[52] дотримувався такої позиції: «Економічне зростання країни може бути визначено як довгострокове збільшення можливостей населення в продуктах економічної діяльності. Ця зростаюча здатність заснована на розвитку техніки і технології і на необхідних змінах в інституціональній структурі та ідеології. Довгострокове збільшення пропозиції товарів є результат економічного зростання, який нею і визначається».