Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

Промислова революція другої половини XVIII — першої третини ХІХ ст. започаткувала індустріальну цивілізацію, що притаманна багатьом країнам і сьогодні. Індустріальна економіка зробила новий крок у подальшому зростанні продуктивності праці людини, оскільки були створені засоби виробництва, передусім механічні автоматизовані знаряддя праці, що стали головною формою багатства суспільства. Індустріальна цивілізація сприяла розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва.

Однією з особливостей переходу від індустріальної до по­ст­індустріальної цивілізації стало формування нової системи загальнолюдських цінностей, в умовах узгодження інтересів різних суб’єктів економічної діяльності та різних соціальних груп. Таким чином, вихідною умовою економічного розвитку в системі цивілізаційних передумов і сучасних реалій ускладнення соціально-економічних та інституціональних процесів стає постійний випереджаючий розвиток фундаментальних знань, проривних технологій, що передбачає також випереджаюче виробництво людського потенціалу. Це означає, що для сучасного економічного розвитку системоутворюючого статусу набувають сфери науки й освіти, тобто сфери виробництва нових знань і високоосвіченої інноваційної людини. Для її розвитку невід’ємним стає одночасна підтримка державою соціокультурної сфери і системи охорони здоров’я, тобто сфери виробництва культурної і здорової людини — людини постіндустріальної цивілізації.

Водночас слід зазначити, що процес формування та реалізації загальнолюдських цілей і цінностей на основі економічного розвитку пов’язаний з проблемами відсутності рівноважного сприйняття їх у різних країнах і регіонах планети внаслідок існування різних технологічних способів виробництва, отже, й різних цивілізаційних підходів до розуміння функцій економічного розвитку в житті суспільства. Інноваційно-технологічний спосіб виробництва, що притаманний постіндустріальним економікам, породжує нові проблеми як у середині цих країн, так і в їхніх відносинах з іншими країнами та регіонами планети. Ця проблема полягає у внутрішніх можливостях розвинених країн щодо підтримки високих темпів економічного зростання, за які несуть відповідальність як суспільство, так і держава. За цих умов зростає актуальність проблеми пошуку і вибору нової моделі економічного зростання, заснованої переважно на засадах сталого розвитку в системі якісно нових загальноцивілізаційних цінностей людства.

Резюме

Центральною проблемою сучасної економічної науки є економічний розвиток. Більшість дослідників наголошують на комплексному, багатомірному характері цього процесу, що включає глибокі зміни в технологічній, економічній, політичній, інституціональній сферах, у галузі інфраструктури, технологій, освіти, а також у головних факторах виробництва — капіталі, природних ресурсах, праці. Головною рушійною силою економічного розвитку є матеріальні і духовні інтереси людини, які формуються під дією відповідних потреб, а також економічних взаємозв’язків складових елементів економічної системи. Економічний розвиток характеризується зміною ринкової і виробничої кон’юнктури за тривалий період часу, впродовж якого значну роль відіграють інвестиційні, технічні і технологічні чинники розвитку економіки, а також чинники економічної власності та господарського механізму. На сьогоднішньому етапі розвитку світової економіки інтенсивне економічне зростання, в умовах обмеженості його ресурсів і джерел, приймає такі прогресивні форми, як сталий розвиток і випереджаючий економічний розвиток.

Залучення все більшої кількості ресурсів до економічного зростання, а звідси і негативні наслідки екстенсивного його типу, світові фінансово-економічні кризи, сприяли пошуку та формуванню нових моделей економічного розвитку пост­індустріального типу, таких як інноваційна економіка, економіка знань, інформаційна економіка, «нова» економіка тощо. За цих умов політико-економічний аналіз сукупності економічних та позаекономічних, соціальних, цивілізаційних чинників та інститутів, що забезпечують економічний розвиток, стає нагальним і має конструктивну спрямованість.

Основні поняття та категорії

Випереджаючий економічний розвиток — це досягнення більш високого, ніж досягнуто конкретною країною (групою країн) рівня розвитку на основі нової методології та методів управління; це процес створення передумов у розвитку швидше за інші країни — у конкуренції та виробництві, рівні та якості життя, передбаченні структури попиту, виду та форми забезпечення потреб суспільства. Випереджаючий економічний розвиток може забезпечити формування нової якості розвитку, що передбачає постановку стратегічних цілей, принципово відмінних від тих, що реалізуються сьогодні в розвинених країнах світу, та перехід до суперництва з існуючими системами за іншими принципами та критеріями прогресу в системі загальноцивілізаційних цінностей.

Економіка знань — це модель економіки, яка характеризується домінуванням у структурі ВВП високотехнологічних галузей та інтелектуальних послуг, формуванням переважаючої частки національного прибутку за рахунок інноваційної або технологічної ренти, високим рівнем капіталізації компаній, основна вартість яких створюється завдяки нематеріальним активам, тобто інтелектуальному капіталу.

Економічне зростання — це, по-перше, зростання економічної могутності країни, збільшення обсягів суспільного виробництва і розширення можливостей економіки задовольнити зростаючі потреби населення в товарах і послугах; по-друге, критерій економічного розвитку.

Економічний розвиток — це процес функціонування та еволюції економічної системи в довготерміновому періоді, що відбувається під впливом економічних суперечностей, потреб та інтересів.

Загальний показник економічного зростання — характеризує темп приросту або збільшення виробленого національного доходу чи ВВП всієї економіки. Надає уявлення про загальну зміну виробничих можливостей суспільства тієї чи іншої країни.

Інвестиції — це частина суспільних ресурсів, що не використовується для поточного споживання, а вкладається у створення цінностей у сфері виробництва; це витрати в теперішній час грошових або інших засобів в очікуванні отримання майбутніх доходів (вигод).

Інноваційна економіка — 1) є формою існування економічної системи постіндустріального типу, в основі якої лежить базовий ресурс — знання, який забезпечує економічне зростання країни й набуття нею конкурентної національної технологічної переваги на світовому ринку; характеризується підвищеною інтелектуальною активністю суспільства, дер­жавною підтримкою науки й підприємницького інноваційного сектору; в основі моделі економіки полягає налагоджена національна інноваційна програма, яка значно підвищує використання інноваційного потенціалу суспільства; 2) це тип економіки, що ґрунтується на сучасних знаннях, наукових досягненнях, інвестуванні у розвиток і впровадженні інноваційних технологій виробництва товарів і послуг, на ефективному використанні природно-сировинних ресурсів країни, а також людського капіталу.

Інформаційна економіка — модель економіки інноваційного типу, що має у своїй основі творчу (інтелектуальну) працю та основний виробничий ресурс — інформацію.

Нова економіка — явище або система, яка сформувалась у другій половині ХХ ст. і яка є новим етапом у соціально-економічному розвитку сучасної цивілізації, в межах якої виникли й отримали розвиток раніше невідомі технічні і соціальні інститути, відбувається еволюція системи соціально-орієнтованої та регульованої ринкової економіки.

Показник економічного зростання на душу населення — характеризує темп приросту чи збільшення обсягу національного доходу чи ВВП у перерахунку на одну особу.

Прискорений економічний розвиток — це інтегративна модель економічного розвитку, що за основу має таку економічну систему, яка сприяє адаптації країни до зростаючих зовнішніх викликів світової економіки, ініціює соціально-економічні та інституціональні джерела економічного зростання до вивільнення, забезпечує усебічний розвиток всіх сфер економіки, особливо наукоємних, високотехнологічних, створюючи умови для інтенсивного економічного росту, стимулює економію природних ресурсів і реальне підвищення соціальних стандартів та якості життя населення, усіх соціальних сфер (освіти, системи охорони здоров’я, екології).

Чинники економічного зростання — ті умови, які утворюють у певному сполученні органічну єдність, що дає можливість здійснювати розширення виробництва.

Цивілізаційний підхід — один із варіантів подальшого розвитку досліджень у сфері світового господарства. Теорія цивілізацій входить до складу постіндустріальної парадигми суспільних наук, і власне за її допомогою можна отримати адекватну відповідь щодо сутності глобальних трансформацій, що спостерігаються на сьогодні у світовій економіці. Цивілізаційний підхід дозволяє комплексно підійти до розуміння сутності та закономірностей економічного і соціального розвитку, виявляючи складність і суперечливість процесів, що відбуваються у світовому суспільстві, а також досліджуючи специфічні форми функціонування економічних систем, на які неможливо вплинути суто економічними методами.