Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

1) система доказів певного положення, система поглядів на те чи інше явище;

2) ідейний задум твору, наукової праці тощо. Отже, концептуальний підхід щодо розуміння сутності економічних моделей, їх принципів, тенденцій, закономірностей полягає у системному сприйнятті процесів, що відбуваються в суспільстві й економіці, та формування на цій основі системного бачення віддалених стратегічних перспектив і результатів розвитку цих процесів, необхідних напрямів їх трансформації.

Під поняттям модель (фр. modele, лат. modulus — міра, зразок, норма) — зразок конструкції чогось, відтворення предмета в зменшеному або збільшеному вигляді, формалізована та представлена в рівняннях система взаємозв’язків економічних явищ. Економічна модель — спрощена уява про дійсність, абстракція узагальнення окремих явищ та процесів економічної системи загалом, втілене у формі економіко-математичної моделі. Отже, в економічному житті суспільства модель виступає не лише результатом існування певної концепції розвитку, аналогом системи зв’язків, яка може реально існувати в разі вдалої реалізації провідного задуму певних суб’єктів політичної та господарської діяльності, але й засобом, формою передбачення тенденцій подальшого, більш віддаленого функціонування та розвитку того чи іншого об’єкта.

Відомий японський економіст Наохіро Амая у праці «Япон­ська економіка перед вибором: процвітання або занепад» (1986, Токіо) виокремив три можливі моделі економічного розвитку, вибір країною яких впливає на структуру, стан і перспективи розвитку суспільства, його внутрішні суперечності. Це модель Рікардо, модель Сталіна та Проміжна модель (аналогом таких форм слугують загальновідомі моделі: рікардівська; централізованої економіки; модель змішаної економіки).

Основним елементом у структурі механізмів економічного розвитку в моделі Рікардо є абсолютна роль ринкового механізму за нульової ролі держави, в моделі Сталіна — абсолютна роль держави за нульової ролі ринку, у Проміжній моделі — нескінченне розмаїття співвідношень між частками держави та приватного підприємництва у прийнятті рішень, їх мінливість, рухливість.

У науковій літературі та макроекономічній практиці країн на сьогодні виділяють такі моделі економічного розвитку, які одночасно можна розглядати скоріше як типи, що мають спільні ключові ознаки, однак, реалізовані на практиці, вони набувають статусу моделей економічного розвитку, що витікає із визначення змісту категорії «економічна модель». Ними є такі типи економічного розвитку, як наздоганяючий розвиток, сталий розвиток, прискорений розвиток та випереджаючий розвиток, між якими існує певний діалектичний зв’язок, що виявляється в різних підходах до змісту економічного розвитку, його передумовах, принципах та актуальності. Діалектика[59] зазначених моделей економічного розвитку полягає у наступному.

Визначимо, що «наздоганяючий розвиток» — це розвиток до вже досягнутого окремою країною (групою країн) певного рівня. Ця концепція виникла як результат відставання в економічному розвитку країн, що розвиваються або країн з трансформаційними економіками, від країн-лідерів світової економіки. Наздоганяючий розвиток має на меті розвиток національної науково-технологічної бази, технологій, подекуди їх запозичення, з метою виходу на досягнутий еталонними-країнами рівень розвитку. В умовах наздоганяючого розвитку держава повинна компенсувати ринкову невизначеність, особливо слабкість ринкових інститутів, що знаходяться на стадії зародження та становлення. Однак, як показав світовий досвід даного типу розвитку, а саме Німеччини і Росії другої половини ХІХ — початку ХХ ст., за надмірне втручання держави суспільству доводиться платити велику економічну і політичну ціну. Це виявляється у стагнації держави та її поступовому супротиву сучасному економічному зростанню. А щоб перебороти таку ситуацію, вимагається немало ресурсів. Отже, дана концепція розвитку не повинна братися за основу національних стратегій розвитку постсоціалістичних країн, однак найчастіше саме вона використовується урядами як основа вироблення інструментарію економічної політики. Це, відповідно, створює умови для встановлення так званої доктрини «інноваційної паузи» та запозичення технологій.

Проблема економічного зростання наростаючими темпами, що супроводжувалась переважно екстенсивним використанням природних ресурсів та погіршенням екологічної ситуації у світі, не могла не хвилювати глобалізоване суспільство, що вилилось, через механізм міжнародних конференцій і домов­леностей, у концепцію сталого розвитку. Так, уперше про сталий економічний розвиток на міжнародному рівні заговорили на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 р. У відповідній програмі (1993) ви­значили, що сталий розвиток — це такий розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. «Сталий розвиток» — термін, що був уведений Міжнародною комісією з навколишнього середовища і розвитку в доповіді «Наше спільне майбутнє» (1987) для позначення соціального розвитку, що не підриває природні умови існування людської цивілізації. Отже, цей термін виник як реакція на глобальну кризу індустріалізму, що пов’язана із повсюдним виснаженням природних ресурсів, погіршенням стану природного середовища і поляризацією багатства і бідності у світі. Принцип стійкого розвитку отримав підтримку ООН. Друга конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку перевела ідею сталого розвитку в площину конкретних міжнародних зобов’язань.

Іншим типом економічного розвитку є прискорений розвиток. Концепція прискореного економічного розвитку зародилася ще в Радянському Союзі, однак актуальність її в деякій мірі визначається і реаліями нашого часу. Метою прискореного економічного розвитку, на думку вчених, є досягнення якісно нового стану зрілості громадянського суспільства через реалізацію інструментами економічної політики сутності стратегії прискорення. Остання містить у собі соціальну спрямованість, загальну структуру, ряд економічних, організаційних, ідеологічних і політичних аспектів прискорення, усвідомлення значення і прийняття в практичні реалії цього процесу в міжнародних економічних відносинах, збереження і зміцнення миру в умовах глобалізації. Прискорений розвиток як теоретична концепція має свою історичну обумовленість, своєрідність революційно-трансформаційного змісту, механізми й етапи здійснення.

Отже, прискорений економічний розвиток, за нашим баченням, є такою інтегративною моделлю економічного розвитку, яка ґрунтується на методологічному інструментарії та основних теоретичних рекомендаціях практичної економічної політики постіндустріалізму, інституціоналізму, еволюціонізму, тобто наукових течіях, що є альтернативними до неокласики, та у своїй основі має таку економічну систему, яка сприяє адаптації країни до зростаючих зовнішніх викликів світової економіки, ініціює соціально-економічні та інституціональні джерела економічного зростання до вивільнення, а отже забезпечує усебічний розвиток всіх сфер економіки, особливо наукоємних, високотехнологічних, створюючи умови для інтенсивного економічного зростання, стимулює економію природних ресурсів, реальне підвищення соціальних стандартів і якості життя населення, усіх соціальних сфер (освіти, системи охорони здоров’я, екології), базується на засадах провідної ролі держави в економіці для налагодження співробітництва, стійкого діалогу між державним і приватним сектором, інституціоналізує рівномірний і справедливий розподіл суспільних благ і ресурсів.

Частіше за все вищезазначені концепції економічного розвитку, а саме наздоганяючий або прискорений, виступають теоретичними основами національних концепцій і програм розвитку в трансформаційних економіках. Однак на сього­дні, на думку провідних науковців, національні економіки, що знаходяться в стадії трансформації, повинні функціонувати, керуючись іншою концепцією економічного розвитку, що є адекватною сучасним процесам антикризових національних стратегій і науково-технологічним трансформаціям, а також моделі інноваційної економіки. Такою концепцією є концепція випереджаючого економічного розвитку країн. Використання терміна «випереджаючий розвиток» не знайшло свого широкого застосування в категоріально-понятійному обороті вчених-економістів. Але його введення і застосування обумовлено потребами характеристики відповідної однойменної концепції, тобто розвитку на випередження.

Випереджати, випередити — переганяти, перегнати, встигати у чомусь раніше, швидше за іншого. Випереджаючий економічний розвиток — це досягнення більш високого, ніж досягнуто конкретною країною (групою країн), рівня розвитку. Тобто випереджаючий економічний розвиток можна розглядати як створення передумов у розвитку швидше за інші країни — в конкуренції та виробництві, рівні та якості життя, передбачення структури попиту й нових форм забезпечення потреб суспільства. Випереджаючий економічний розвиток може забезпечити вирішення поставленої вище проблеми, тобто формування нової якості розвитку. Даний тип розвитку перед­бачає постановку стратегічних цілей, принципово відмінних від тих, що реалізуються сьогодні в розвинених країнах світу, та перехід до суперництва з існуючими системами дещо за іншими принципами та критеріями прогресу. В основі моделі випереджаючого економічного розвитку полягає орієнтація на якісні зміни економічної, політичної і соціальної системи, що склалася. Серед стратегічних цілей випереджаючого розвитку, вихідним елементом та невід’ємною передумовою є пріоритетний розвиток людського капіталу, в зміст якого відомі зарубіжні вчені вкладають людські якості творчого характеру, індекс розвитку людини на рівні скандинавських країн та здоров’я людини, що є умовою забезпечення повного використання нею творчого, інтелектуального потенціалу. Однак зазначеними якостями розвиток людського капіталу не обмежується, оскільки він є принципово важливим елементом, інституціональним ресурсом реалізації моделі випереджаючого економічного розвитку.

Випереджаючий економічний розвиток має у своїй основі прориви в методології та методах управління макро- і мікро- рівнів, більш високий рівень макроекономічного менеджменту. Удосконалені методи державного управління в концепції випереджаючого розвитку дозволяють сформувати нову якість відносин держави із суспільством та бізнес-колами, базис якої закладається через інститут довіри до влади. В основі випере­джаючого економічного розвитку полягає принцип випереджаючого стратегічного планування неперервного вдосконалення розвитку виробництва в частині його модернізації, реконструкції діючого і придбання нового обладнання, розробки і впровадження нових технологічних процесів, нових високоякісних конкурентоздатних видів продукції, що користується попитом на ринках збуту, виходячи з існуючих і очікуваних потреб споживачів, з метою забезпечення здатності усіх видів виробництв виконувати ці вимоги і мати можливість перевищувати їх. Випереджаючий розвиток припустимий тоді, коли він дуже швидко розповсюджується на всі сфери економіки країни.

Визначивши сутність випереджаючого економічного розвитку, можна ідентифікувати адекватну йому модель економічної системи. Зазначимо, що посилення нерівномірності економічного розвитку в світовій економіці є наслідком різного рівня економічного зростання, його різних стартових умов, історії становлення, відмінної науково-технологічної бази, державної економічної політики тощо. Але сучасний стан світової економіки, який характеризується значними перевагами розвинених країн в економіці та її соціально-технологічних результатах над іншими країнами світу, саме і є сценарієм, ситуацією та наслідком державної політики випереджаючого економічного розвитку. Випереджаючий економічний розвиток ґрунтується на різкому нарощенні інноваційної активності для своєчасного створення нових можливостей економічного зростання на новій технологічній базі, для переходу економіки на якісно вищий рівень ефективності. Звідси правомірним буде констатувати, що адекватною моделлю та інституціональною формою існування та реалізації концепції випереджаючого розвитку є інноваційна економіка. Можливість забезпечувати потреби споживачів на випередження, створювати нові потреби є однією з ви­значальних рис інноваційної економіки як форми та моделі випереджаючого економічного розвитку.

Модель інноваційної економіки повинна ґрунтуватися на економічній політиці, в основі якої лежатимуть нові принципи до визначення її сутності та інструментарію, які створять реальні можливості для реалізації цієї економічної моделі. Випереджаючий розвиток має в своїй основі інноваційний характер розвитку на основі досягнень науково-технічного прогресу.

Випереджаючий економічний розвиток заснований на інноваційно-інтенсивному типі залучення в економічний оборот, використання та розподілу економічних та позаекономічних ресурсів, на новому, вищому, ефективнішому у порівнянні з попереднім рівнем технологічному способі виробництва. Зарубіжгі вчені, наприклад, пов’язують випереджаючий розвиток із ключовою ідеєю формування ефективної антикризової стратегії, яка полягає у випереджаючому становленні базових виробництв нового технологічного укладу в економіці країни і найшвидшому переході на довгу хвилю економічного зростання. Для цього, як зазначають учені, необхідна концентрація ресурсів на розвитку галузей та їх виробничо-технологічних потужностей, що складають новий технологічний уклад. Тобто, новий технологічний спосіб виробництва, завчасне передбачення його структури, пріоритетів, а також концентрація економічних ресурсів у відповідних «точках зростання» є основним змістом концепції випереджаючого економічного розвитку.

Власне, особливу роль у випереджаючому економічному розвитку відіграють економічні відносини. Ефективно побудована мотиваційна система економіки дозволяє позбавлятися застарілих форм економічних відносин. Зміна останніх прямо виражає посилення впливу цілеспрямованості прискорення економічного зростання на підвищення добробуту населення, визначає розвиток системи ефективного використання ресурсів, підвищує дієвість стимулів. Оновлення економічних відносин створює відповідні вихідні умови випереджаючого економічного розвитку і є його вирішальним фактором.

Керуючись логікою розвитку суспільно-історичного процесу та сучасними науковими поглядами щодо адекватної моделі економічного розвитку, вважаємо за доцільне провести розмежування моделей економічного розвитку, таких як «інформаційна економіка», «інноваційна економіка», «нова економіка» та «економіка знань». Провести порівняння між ними є принципово важливим, зважаючи на необхідність вибору нової моделі економічного розвитку Україною в аспекті адаптації до умов глобалізації.

Західні економісти зводять термін «нова економіка» лише до процесів НТП у рамках інформаційної революції і процесів глобалізації, тобто відбувається використання терміна у вузькому розумінні. Засновниками аналітичних основ «нової економіки» були американські економісти Мартін Бейлі, Роберт Лоуренс, Катрін Шоу, котрі здійснили спробу оформити в наукову форму досягнення економічної політики адміністрації Клінтона. Коли поняття «нова економіка» використовується в широкому розумінні та включає в себе організаційні та інституціональні інновації в діяльності різних (у тому числі традиційних) галузей економіки. За визначенням ученої М. Ігнацької[60] під «новою економікою» слід розуміти «явище або систему, яка сформувалась у другій половині ХХ ст. і яка представляє собою новий етап у соціально-економічному розвитку сучасної цивілізації, в рамках якої виникли й отримали розвиток раніше невідомі технічні і соціальні інститути, створено напрям еволюції на шляху оптимізації системи соціально-орієнтованої та регульованої ринкової економіки».

У західній науковій літературі простежується ототожнення окремими економістами сутності і змісту моделей «нової» та інноваційної економіки. Наприклад, деякими вченими «нова економіка» визначається як економіка, що пов’язана з інтенсивним уведенням інновацій і нових способів ведення бізнесу, які впливають на зростання продуктивності праці. А інноваційна економіка, у свою чергу, є результатом уведення передових технологічних інновацій та інновацій в управлінні як на рівні підприємства, так і країни.