Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

де І — валові інвестиції; Y — ВВП; ∆Y — приріст ВВП; b1 — част­ка, що йде на заміну старого устаткування; b2 — граничне співвідношення між капіталом і приростом виробництва.

Однак на сьогодні існують думки щодо певної обмеженості аналізу темпів економічного зростання за допомогою неокласичних інструментів, таких як капіталонасиченість праці, загальна продуктивність ресурсів. Головне значення набувають так звані нелінійні чинники, а саме: відкритість економіки, частка експорту наукомісткої продукції, рівень розвитку людського капіталу, рівень шкільної освіти, частка молоді, що має вищу освіту, кількість учених на 1 млн населення, частка державних витрат на науку у ВВП, рівень податків тощо. Складність урахування всіх зазначених факторів, що є інституціональними за походженням, свідчить про нелінійність економічного розвитку.

До ендогенних чинників економічного зростання належать: оптимальна структура економіки за видами економічної діяльності; збільшення частки галузей, що виробляють кінцеву продукцію, особливо високотехнологічних на базі п’ятого та шостого технологічного укладів[57] і формування контуру сьомого технологічного укладу; посилення економічної конкуренції; демонополізація економіки; зростання довіри приватного сектора до держави; формування інституціонального середовища для використання переваг відкритості економіки в умовах торговельної лібералізації тощо.

17.4. Типи та моделі економічного розвитку

Характеристика типів і моделей економічного розвитку вимагає визначення сутності та змісту понять «тип» і «модель». Поза межами цих понять виявляється неможливим сформулювати та виділити ключові ознаки, за якими можна розрізнити якісні відмінності та переваги того чи іншого типу економічного розвитку, певної концептуальної моделі розвитку, яка може забезпечити такі переваги.

Отже, тип і типологія (грец. typos — відбиток, форма, зразок + logos, вчення) як філософське поняття має кілька тлумачень:

1) наукова класифікація чого-небудь за спільними ознаками;

2) метод наукового пізнання, в основі якого лежить розчленування економічних систем, об’єктів та групування їх за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі або типу;

3) результат типологічного описання та зіставлення.

Типологія як метод спирається на виявлення схожості та відмінностей об’єктів, що вивчаються, на пошук надійних способів їх ідентифікації. У розвиненій теоретичній формі типологія намагається відобразити будову досліджуваної системи, ви­явити її закономірності. Теоретична типологізація передбачає побудову ідеальної моделі об’єкта, узагальнене вираження ознак, яке базується на визначенні системоутворюючих зв’язків, сформованому уявленні про структурні рівні об’єкта.

Найпоширенішими в економічних і філософських дослі­дженнях є два історично виявлені типи економічного та соціального розвитку із формами прояву, що їм відповідають, а саме:

1) природно-історичний;

2) культурно-історичний.

Природно-історичний тип економічного розвитку базується на марксистській методології щодо характеристики економіко-історичних типів суспільства, тобто на принципах формаційної концепції розвитку, відповідно до якої розвиток суспільства розглядається як «лінійний» процес проходження всіма націями і країнами деяких спільних ступенів суспільного розвитку. Характерними ознаками даного типу економічного розвитку є: детермінованість[58]; субординованість; історична послідовність розвитку економічних відносин; домінантна роль власності у формуванні характеру праці, соціальної структури та розподілу результатів трудової діяльності, по­слідовна еволюція суспільних форм економічної діяльності (натуральне господарство, товарне виробництво, капіталі­стичне ринкове господарство тощо).

Культурно-історичний тип розвитку базується на принципах цивілізаційного підходу та має такі характерні риси: перехід від відтворювального (формаційного) до інноваційного (цивілізаційного) типу розвитку, за якого головною метою, формою існування та потребою стає продукування нового. Домінант­ним принципом культурно-історичного типу економічного розвитку стає його культурна складова, яка визначає усталену економічну й ірраціональну поведінку людини як суб’єкта економічної діяльності; усі форми власності визнаються рівноправними, жорстка детермінованість суб’єктивних цілей і дій окремих суб’єктів господарювання втрачає свою силу.

Відомий український дослідник проблем розвитку сучасної цивілізації А. С. Філіпенко, крім згаданих вище, виділяє ще два типи економічного розвитку, які конкретизують механізми та чинники економічного розвитку сучасних національних економік. Це, власне, відмежований та асоціативний типи економічного розвитку.

Відмежований тип розвитку (або «текстильний») розглядається дослідниками як етап на шляху становлення сучасного типу економічного розвитку, основними рушійними силами якого є легка промисловість і приватне підприємництво, інвестиції домашніх господарств у виробництво споживчих товарів. Даний тип розвитку характеризує розвинені країни у ХІХ ст., коли сформувалися інститути сучасного ринкового господарства.

Асоціативний (експортоорієнтований) тип розвитку ґрунтується на рікардійській моделі економічного розвитку, відповідно до якої національна економіка отримує імпульси розвитку шляхом інтеграції в систему міжнародного поділу праці на основі принципу порівняльної переваги, за якого ви­значається експортна спеціалізація країни та стимулюється експортна діяльність. Країна отримує можливість підвищити свій добробут, вступивши в міжнародну торгівлю, спеціалізуючись на виробництві конкретних товарів, які вона може виробляти з відносною перевагою у порівнянні з іншими країнами. Внутрішній ринок та експортний сектор вступають у міжнародну конкуренцію, спираючись на політику економічного лібералізму (вільної торгівлі).

Визначення типу економічного розвитку створює можливість наукового пошуку ефективних теоретичних моделей функціонування економічної системи, де виділяються її ключові принципи та ознаки. Однак жодна теоретична модель не може існувати поза теоретичної концепції економічного і соціального розвитку.

Термін концепція (лат. conception — розуміння, система) має декілька тлумачень: