Розділ 3. Ринкове господарство як вища суспільна форма функціонування товарного виробництва

а) прямі витрати безпосередньо пов’язані з обсягом продукції і змінюються із розширенням або скороченням виробництва. До таких витрат відносять витрати на наймання робочої сили, на закупівлю сировини, оплату електричної та теплової енергії та ін.;

б) непрямі витрати не змінюються залежно від обсягів виробництва. Непрямі витрати складаються з: накладних витрат, орендних платежів, оплати праці підприємця, відрахувань на страхування та ін.

На відміну від явних витрат, неявні витрати визначаються вартістю послуг факторів виробництва, які використовуються в процесі виробництва, але не придбані ззовні. Це — ресурси, що є власністю даного підприємства.

Для власника капіталу неявними витратами є прибуток, який він міг би отримати, вклавши свій капітал не в дане, а в будь-яке інше підприємство. Для фермера — власника землі — такими витратами буде орендна плата, яку він міг би отримати, надавши свою землю в оренду. Для підприємця (і людини, що займається індивідуальною трудовою діяльністю) як неявні витрати можна розглядати ту зарплату, яку він міг би отримувати за таку саму роботу, працюючи за наймом.

Альтернативні витрати, які пов’язані з використанням належного підприємству устаткування, є сумою відсоткового доходу на ринкову вартість майна на початку певного періоду і зниження його ринкової вартості протягом даного періоду. Цю суму звичайно називають витратами використання.

До неявних витрат відносять і витрати, пов’язані з використанням власних грошових засобів фірми. Це банківські відсотки за вкладені в банк гроші.

Сукупність альтернативних витрат, як явних, так і неявних, називають в економіці економічними витратами підприємства.

Залежно від зростаня обсягів виробництва витрати поділяють на постійні та змінні.

Постійні витрати (англ. FC, fixed cost) — витрати, які не залежать від обсягів і структури виробництва, реалізації продукції. До постійних витрат відносять витрати на утримання будівель, споруд, устаткування, адміністративно-управлінські витрати, орендну плату, страхові внески. Слід зазначити, що до постійних відносять звичайно і «неявні» витрати.

Змінні витрати (англ. VC, variable cost) — витрати, які залежать від обсягу виробництва і реалізації продукції, а також від структури витрат на виробництво та реалізацію деяких видів продукції. До них відносять переважно витрати на сировину, матеріали, робочу силу.

Такий поділ витрат можливий у короткостроковому періоді. Короткостроковий період — це період виробництва, протягом якого хоча б один виробничий фактор залишається незмінним. У довгостроковому періоді всі виробничі фактори змінюються.

Таким чином, загальні витрати в короткому періоді можуть бути представлені як сума постійних і змінних витрат:

ТС = FC + VC, (14.3)

де ТС — загальні витрати, FC — постійні витрати, VC — змінні витрати.

Співвідношення постійних та змінних витрат фірми у загальних витратах характеризує структуру витрат.

Висока частка змінних витрат свідчить про низький рівень механізації та автоматизації виробництва, використання малокваліфікованої ручної праці.

Висока частка постійних витрат є наслідком відносно високих витрат на амортизацію і відповідно низьких витрат на оплату ручної малокваліфікованої праці.

Водночас слід ураховувати, що структура витрат змінюється не лише під впливом зростання обсягу виробництва. На самому початку діяльності фірми, коли обсяги виробництва є невеликими, змінні витрати виробництва зростають досить швидко. Проте при значному розширенні виробництва починає діяти чинник економії на масштабах продукції. Тоді зростання змінних витрат починає зменшуватися.

У подальшому вступає в дію закон спадної віддачі (спадної граничної продуктивності), який полягає в тому, що із збільшенням використання одного фактора, в той час як інші залишаються постійними, додактовий продукт змінного фактора зменшується. Закон зменшення граничної продуктивності показує, що додатковий продукт змінного фактора за інших незмінних факторів виробництва через певний час починає знижуватися. Інакше кажучи, застосування конкретного ресурсу має певну межу, за якою ефективність додаткових вкладень зменшується. У цьому і виявляється сутність закону спадної віддачі.

Твердження закону досить переконливі й очевидні. Припустимо, що закон не виконується. Це повинно було б означати, наприклад, що кількість працівників, зайнятих на одному гектарі землі, могла б зростати до нескінченності. Якщо граничний продукт не зменшується, то додаткові працівники сприятимуть збільшенню випуску продукції пропорційно зростанню їх кількості. Звідси висновок: можливо виробляти продовольство для населення всього світу на одному гектарі землі. Це, певна річ, хибне твердження.