Розділ 3. Ринкове господарство як вища суспільна форма функціонування товарного виробництва

Ринок праці (робочої сили) є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі. Його існування означає, що кожна людина має право на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором.

Робоча сила стає об’єктом купівлі-продажу за умов існування, з одного боку, вільного вибору професії або виду діяльності, що передбачає вільне переміщення людини в межах країни і за її межами, а з другого — вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю у суспільному виробництві. У свою чергу, роботодавець також має право вибору. А це означає, що невід’ємним атрибутом ринку праці є безробіття — надзвичайно складна економічна і соціальна проблема для будь-якої країни.

Класифікація ринків за ступенем зрілості ринкових відносин.

Розвинений ринок — це система товарно-грошових відносин між суб’єктами господарської діяльності, покупцями і продавцями, яка передбачає економічну самостійність, рівноправність та конкуренцію товаровиробників.

Ціна на такому ринку формується під дією законів вартості, попиту і пропозиції, граничної корисності. Вона є головним регулятором економічного життя. Водночас держава виступає замовником значної кількості товарів і послуг, здійснює контроль за деякими цінами, встановлює мінімальну заробітну плату, а отже, є регулятором ринкових відносин.

Характерними рисами розвиненого ринку є наявність бірж, банків, страхових компаній, аудиторських і брокерських фірм та інших інституцій ринкової інфраструктури; узгодженість законодавчих актів, нормативних документів щодо прав, обо­в’язків і відповідальності суб’єктів господарювання.

Ринку, що формується, притаманні наявність елементів неринкових відносин (натуральний обмін, або бартер, надмірне втручання держави у господарське життя), невідпрацьованість законодавчих документів, антиринковий настрій різних верств населення.

Існує два шляхи формування ринку. Перший — класичний — це перехід від натурального до товарного господар­ства. Другий — пов’язаний зі зміною послідовності економічних перетворень, тобто має інверсійний характер, передбачає формування ринкової системи в умовах індустріального суспільства, що склалося. Такий шлях характерний для всіх постсоціалістичних країн, зокрема для України, де тривалий час панувала директивно-планова економіка, тому насамперед потрібно замінити її ринковою, подолати дер­жавний монополізм і сформувати конкурентне середовище з вільним ціноутворенням.

Ринок із різним ступенем обмеження конкуренції (монопольний, олігопольний). Монопольним називають ринок, на якому домінує один постачальник або продавець. Головною ознакою олігополії є панування на ринку товарів чи послуг невеликої кількості господарюючих суб’єктів.

Класифікація ринків відповідно до чинного законодавства.

Нелегальний (тіньовий) ринок заборонений законом. Він обслуговує потреби тіньової економіки, що є несанк­ціонованою господарською діяльністю. Така економіка існує в усіх країнах, незалежно від соціально-економічного устрою. Тіньовий ринок має таку саму структуру, що й легальний (офіційний), тобто його елементами є предмети споживання, засоби виробництва, кредит і робоча сила.

Для тіньової економіки характерне: заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої в країні діяльності; отримання доходів від незаконної діяльності.

Перший компонент пов’язаний з легальними видами діяльності, доходи від яких приховуються з різних причин, наприклад приховування від податкових органів нерегулярних заробітків і доходів.

Другий компонент називають нелегальною, підпільною або «чорною» економікою, до якої належать наркобізнес, проституція, рекет та інші види злочинної діяльності. Ця діяльність зазвичай не створює нової продукції, а лише перерозподіляє наявні доходи. Існування «чорного» ринку зумовлене намаганням нажитися на низьких потребах окремих людей. Несанкціонована діяльність призводить до розвитку шахрайства, крадіжок, зловживання чиновників владою, виникнення мафії.

Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною тільки за умов подолання товарного дефіциту, монопольних явищ у процесах виробництва, обміну, розподілу і споживання. Жодними адміністративними або карними методами не вдасться побороти мафіозні структури, якщо буде збережено їхню економічну базу.

Класифікація ринків за адміністративно-територіальною ознакою.

Місцевий ринок розташований у певному місці (на певній території), де здійснюється купівля-продаж різноманітних товарів і послуг. Це продовольчі, оптові ринки, універмаги, універсами, магазини тощо.

Національний (внутрішній) ринок інтегрує у собі всі ринки країни: предметів споживання і послуг, засобів виробництва, нерухомості, науково-технічних розробок та інформації, фінансовий, валютний, праці, легальний і нелегальний, місцеві ринки з різним ступенем обмеження конкуренції. Акти купівлі-продажу на внутрішньому ринку здійснюються у національній валюті.

Світовий ринок — це сукупність національних ринків, пов’язаних між собою товарно-грошовими відносинами. Він ґрунтується на міжнародному роподілі праці. На початку свого становлення він передбачав обмін сировинними ресурсами і продуктами сільськогосподарського виробництва. Нині на світовому ринку здійснюється купівля-продаж готової продукції, зокрема різноманітної техніки, продуктів харчування, а також капіталу, робочої сили, валюти, цінних паперів, інтелектуальної власності, послуг тощо.

Отже, різні види ринків, маючи спільні риси, відрізняються за об’єктом купівлі-продажу, специфікою ціноутворення, формуванням попиту та пропозиції, способом споживання і відтворення. Кожний ринок займає певний сектор у ринковій інфраструктурі (товарна, фондова, валютна біржі, біржа праці). Однак при цьому всі вони є елементами одного цілого, що й створює інституцію ринку.