Розділ 3. Ринкове господарство як вища суспільна форма функціонування товарного виробництва

Кожний з ринків, у свою чергу, поділяється на дрібніші. Ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, рибних продуктів існують всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля входять до складу ринку засобів виробництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку.

Ринок предметів споживання і послуг призначений для задоволення фізіологічних та соціальних потреб людини. Він безпосередньо відображує виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів. Матеріальне і нематеріальне виробництво мають бути адекватними платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то в суспільстві настає дисбаланс: з одного боку, не вистачає певної групи товарів споживання, з другого — виникає перевиробництво інших товарів. Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру і ліквідуючи диспропорції в економіці та у сфері обігу. Таким чином, відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг.

Ринок засобів виробництва спрямований на задоволення виробничих потреб. Його суб’єктами є фізичні та юридичні особи, що займаються економічною діяльністю. Самостійність останніх залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення цін на неї, укладення договорів. Підприємництво існує тільки тоді, якщо юридична або фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.

Реальний ринок неможливий без розвиненої торгівлі засобами виробництва. Саме торгівлі, а не розподілу. Лише вона сприяє певній зацікавленості підприємств у ефективному використанні матеріально-технічних ресурсів, спонукає вивчати та прогнозувати виробництво з урахуванням замовлень споживачів, приймати оперативні самостійні рішення у разі зміни кон’юнктури.

Ринок засобів виробництва, як і будь-який товарний ринок, передбачає економічну та юридичну відповідальність за виконання контрактів та поставок. Порушення їх призводить до втрати прибутку, а іноді й до банкрутства.

Ринок нерухомості призначений для торгівлі землею, об’єк­тами, що на ній збудовані, зокрема житловими будинками. Суб’єктами цього сегмента ринку є фізичні та юридичні особи, які купують об’єкти нерухомості як для особистого (квартира чи будинок), так і для виробничого споживання (земля для сільськогосподарської діяльності, приміщення для офісу тощо).

Нерухомість як товар має деякі відмінності від решти товарів:

• це об’єкт довгострокових інвестицій (у землю, будівлі, житло можна вкладати капітал, збільшуючи таким чином його вартість);

• передається у спадщину майбутнім поколінням;

• займає певний простір.

На ринку науково-технічних розробок та інформації відбувається купівля-продаж науково-технічної продукції, технічних засобів інформації, інформативних систем. Цей сектор ринку обслуговує всі сфери людської діяльності. Без упровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво не можна примножити національне багатство країни, підвищити добробут її громадян, забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне зростання. Цим зумовлене значення ринку науково-технічних розробок та інформації у суспільно-економічному житті.

Особливе місце у цьому сегменті сучасного ринку посідають нові інформаційні технології та комп’ютери. Вони прискорюють науково-технічний прогрес, дають змогу спілкуватися й обмінюватися інформацією з населенням різних країн.

Фінансовий ринок (фондовий ринок) — це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки й об’єднує кредитний ринок і ринок цінних паперів. Такий ринок формується на основі коштів підприємств, організацій і населення й обслуговує обіг платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. У розвиненому конкурент­ному середовищі він є гнучким механізмом мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємств та організацій.

Валютний ринок — специфічний ринок, предметом купівлі-продажу на якому є різні національні валюти. Їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв’язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, українську гривню до американського долара, японської єни, англійського фунта стерлінгів тощо. Якщо україн­ські підприємці ввозять американські товари, слід розрахуватися доларами, за англійські — фунтами стерлінгів, за япон­ські — єнами. На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та їх пропозиції, і встановлюється або доларова, або фунтова, або єнна ціна української гривні.

У різних країнах валютні операції можуть здійснювати різні суб’єкти — фізичні та юридичні особи, в тому числі іноземні, уряди різних країн.

На валютному ринку всі види операцій поділяють на два види: поточні операції та операції з капіталом.

Ринок поточних операцій — це сектор валютного ринку, де купують і продають валюту окремі особи або уряди. Це іноземці, що імпортують національні товари, іноземні туристи, іноземні уряди — для утримання посольств, консульств, іноземні фірми — з метою переправити національну валюту до своїх країн.

Ринок операцій з капіталом включає статті витрат:

а) на будівництво або придбання обладнання, підприємств в іншій країні — прямі інвестиції;

б) на купівлю цінних паперів інших країн — портфельні інвестиції.