Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

У процесі функціонування як засобу обігу золоті монети поступово зношувалися, тобто стиралися і втрачали свою вагу. Проте на ринку вони продовжували прийматися в обмін відповідно до старого найменування. Німецька марка або французький франк, що втратили в результаті стирання частину своєї ваги, продовжували функціонувати як повноцінні монети. Їх купівельна спроможність залишалася поперед­ньою, хоча кількість золота, що містилася в них, зменшилася, тому держава законодавчо закріплювала той ступінь втрати металу, що робить золоту монету нездатною до виконання функції обігу.

Функціонування неповноцінних золотих і срібних монет як замінників повноцінних дало підставу для випуску чисто номінальних знаків вартості — паперових грошей як замінників дійсних грошей (золотих або срібних). Паперові гроші практично не мають ніякої вартості (за винятком вартості паперу, що може бути прирівняна до нуля). Проте на ринку паперовий грошовий знак може володіти такою ж купівельною спроможністю, як і золотий.

Можливість заміни грошового товару знаками, символами вартості (неповноцінні монети і паперові гроші) випливає з самого характеру функції грошей як засобу обігу. У цій функції гроші відіграють миттєву роль. Вони потрібні лише як засіб купівлі інших товарів. Необхідно тільки, щоб грошові знаки мали суспільну значимість. Оскільки паперові гроші випускає держава, що встановлює курс у законодавчому порядку, паперові гроші, як правило, мають силу тільки всередині окремих держав.

Гроші як міра вартості та як засіб обігу утворюють нерозривну єдність. Гроші не могли б виконувати функцію міри вартості, якби вони не діяли як реальний засіб обміну. Але гроші не могли б бути і засобом обігу, якби вони не були загальновизнаною мірою вартості всіх товарів.

Водночас у рамках єдності міри вартості і засобу обігу яскраво виявляється їх протилежність. По-перше, як міра вартості, гроші вважаються ідеальними рахунковими грошима, а як засіб обігу, навпаки, — реальними грошима, якими товаровиробники розплачуються один з одним. По-друге, функцію міри вартості повинен обов’язково виконувати грошовий товар, у той час як при виконанні функції засобу обігу реальні гроші можуть бути заміщені знаками, символами вартості, що не мають власної внутрішньої вартості.

Функція грошей як засобу нагромадження грошей (скарбів) полягає насамперед у тому, що цю функцію виконують дійсні гроші, у той час як мірою вартості були ідеальні гроші, а як засіб обігу вони (золото) могли бути заміщені своїми замінниками. На практиці товаровиробники нерідко нагромаджують не тільки золото, але і металеві або паперові грошові знаки.

З розвитком суспільства поряд із нагромадженням грошей у монетній формі відбувається нагромадження скарбів у ви­гляді предметів розкоші, виготовлених із золота і срібла, але не функціонуючих безпосередньо у вигляді грошей. У зв’язку з цим дедалі розширюється ринок золота і срібла незалежно від їх грошової функції. Розвиток цієї естетичної форми скарбу створює приховане джерело регулювання пропозиції грошей, що яскраво виявляється в періоди соціально-економічних трансформацій.

Між функціями скарбу і засобами обігу існує нерозривний внутрішній зв’язок. Розвиваючись на основі функції грошей як засобу обігу, функція скарбу, у свою чергу, стає важливою умовою функціонування грошей як засобу обігу. У кожний даний момент необхідна визначена кількість грошей для обслуговування процесу товарного обігу. З розширенням масштабів виробництва і товарного обігу частина грошей, що перебуває у формі нагромадження, починає надходити на ринок і виконувати функцію засобу обігу. Якщо ж виробництво й обіг товарів скорочуються, то частина грошей, що стала зайвою у сфері обігу, перетворюється на заощадження та нагромадження населення. При обігу повноцінних металевих грошей на ринку завжди знаходиться така кількість грошей, яка необхідна для реалізації товарів відповідно до існуючого рівня цін. За умов же обігу нерозмінних на золото знаків вартості скарб не виконує роль стихійного регулятора маси грошей, необхідних для обігу.

Поряд із звичайними актами купівлі-продажу в процесі розвитку товарного обігу виникає особливий вид товарних угод — купівля без попереднього продажу товару. Вона передбачає новий крок у розвитку товарного виробництва — тісніші і стійкіші зв’язки, які часто повторюються між товаровиробниками. Купити потрібний у даний момент товар (наприклад, сировину, знаряддя праці), не продавши попередньо свій товар і не маючи грошей, товаровиробник може лише за умови, якщо оплата товару буде відстрочена. Так виникла особлива форма реалізації товару — кредит. У результаті такої угоди один товаровиробник стає кредитором, а інший — боржником. Боржник, отримавши товар, дає замість нього кредитору боргове письмове зобов’язання (вексель), згідно з яким зобов’язується сплатити вартість отриманого в кредит товару у визначений термін. З настанням терміну боржник сплачує кредитору вартість отриманого товару грошима, а кредитор повертає йому видане зобов’язання. У даному разі гроші виконують функцію засобу платежу. Гроші досить поширені як засіб платежу і поза сферою товарного обігу, як-от при виплаті заробітної плати, при оплаті всякого роду кредитних зобов’язань. Взагалі у всіх тих випадках, коли гроші виступають не як прямий посередник руху товарів (Г—Т—Г), а самостійно обертаються, переходячи з рук одного власника до рук іншого, вони функціонують як засіб платежу.

Функція грошей як засобу платежу відрізняється від раніше розглянутих функцій і водночас перебуває з ними у нерозривному зв’язку. Як засіб платежу гроші можуть бути використані тільки за умови виконання функцій міри вартості, засобу обігу і скарбів. Якби гроші не виконували цих функцій, ніхто не сприймав би їх як засіб платежу.

Але функція грошей як платіжного засобу має свої особливості. При функціонуванні грошей як засобів обігу, товар спочатку реалізується на ринку як вартість, і лише після цього він може надійти в сферу споживання та використовуватися як споживча вартість, тобто реалізація вартості передує реалізації споживчої вартості. Інакше відбувається за кредитної угоди. Послідовність руху змінюється. На першому етапі при передачі товару в кредит реально відбувається лише переміщення споживчої вартості товару з рук виробника до рук споживача. Вартість же товару дістає лише ідеальний вираз у борговому зобов’язанні. Через відповідний термін боржник сплачує кредитору вартість отриманого в кредит товару грошима. Розрив між рухом споживчої вартості товару та його вартістю одержує тут яскраво виражений характер.

Необхідність вдаватися до купівлі в кредит виникає й у тих випадках, коли товари вироблені, але для їх реалізації по­трібен значний час через віддаленість ринків збуту, труднощі транспортування тощо. Нарешті, необхідність купівлі в кредит виникає в зв’язку із сезонністю окремих видів виробницт­ва. На­приклад, у сільському господарстві навесні і влітку провадяться великі витрати коштів на потреби виробництва, у той час як готовий продукт реалізується лише після збору врожаю — восени. У ряді галузей промисловості (лісозаготівельна, рибна та ін.) також необхідні великі сезонні витрати для реалізації готової продукції. Купівля товарів у кредит пов’язана і з необхідністю відразу закуповувати великі запаси сезонної сировини (буряк, бавовна тощо), що на відповідних підприємствах обробної промисловості перетворюються на готовий продукт і реалізуються поступово, у міру переробки сировини. Таким чином, у зв’язку з функцією грошей як засобу платежу виникають і розвиваються так звані кредитні гроші. Товаровиробник, що продав у кредит товар і одержав від покупця боргове зобов’язання — вексель, може, в свою чергу, використовувати останній замість грошей для оплати за товар, куплений в іншого виробника. У даному разі на векселі робиться передатний напис на користь третьої особи, яка, ставши власником векселя, може таким же способом розрахуватися за куплений товар з наступним виробником і т. д.

Оскільки кожний, хто поставив на векселі передатний напис, гарантує його оплату, векселі одержують дедалі більшу довіру і спроможність до обігу, чим більше на них таких написів. Так, векселі, будучи знаряддям кредиту, набувають визначеної форми грошей, породженої кредитом, — кредитних грошей.

На базі вексельного обігу виникла більш розвинута форма кредитних грошей — банкноти. Це — векселі банкірів, які оплачуються за вимогою готівкою. Ця форма кредитних грошей нині набула широкого розвитку, вексельний обіг дедалі частіше замінюється обігом банківських білетів.

Розвиток кредитних угод і функції грошей як засобу платежу створює додаткові умови для розвитку функції грошей як скарбів, оскільки у товаровиробників виникає нова по­треба — нагромаджувати гроші для того, щоб розрахуватися з настанням терміну по боргових зобов’язаннях. У даному разі гроші вилучаються з обігу і перетворюються на скарб не заради них самих, а як засіб платежу на перспективу.

В міру розвитку товарного виробництва кредитні зв’язки між товаровиробниками розширюються і зміцнюються. Кожний товаровиробник може одночасно бути і кредитором, і боржником. Він може брати в кредит необхідні йому товари в одних і віддавати в кредит товари, якими він сам володіє, іншим. Але наявність масових неплатежів по боргових зобов’язаннях означає банкрутство. Тоді у процесі виробницт­ва настає криза. Проте для того, щоб можливість кризи, яка виникає в зв’язку з кредитними відносинами, перетворилася на дійсність, потрібен цілий ряд умов, що з’являються тільки з розвитком товарного виробництва.

Розвиток товарного виробництва і вихід товарного обміну за національні межі є матеріальною передумовою появи нової функції грошей. На світовому ринку гроші скидають, за виразом К. Маркса, всі свої «національні мундири» (монет, паперових і кредитних грошей) і виступають у формі благородних металів (золота, срібла) — світових грошей.

У світовому обігу гроші функціонують насамперед як загальний засіб платежу і загальний купівельний засіб, причому перша функція переважає. Це пояснюється тим, що світова торгівля є значною мірою оптовою. Крім того, у світовому обігу гроші функціонують як суспільна матеріалізація багатства, оскільки останнє може вільно мігрувати з однієї країни в іншу у формі еквівалента — золота.

Кожна країна потребує певного запасу золота для власних міжнародних платежів. Тому гроші у вигляді скарбу є резервним фондом світових грошей. Вони виконують цю роль і в умовах паперово-грошового обігу.

8.3. Закони грошового обігу. Інфляція