Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

М = PQ / V, (8.4)

Добуток рівня цін на реальний національний продукт PQ є вираженням сукупної вартості усіх кінцевих товарів і послуг, що вироблені економічною системою протягом певного часу, наприклад, року.

Згідно з формулою V і Q не залежить від грошової маси і, відповідно, зміна М приводить до пропорційних змін у Р. Проте різні складові частини грошової маси (грошові агрегати) мають різну швидкість свого обігу. Для врахування даної обставини Фішер приділив значну увагу аналізу структуризації грошової маси та її впливу на реальні форми вияву закону грошового обігу. Зважаючи на існування безготівкового обігу, він доповнює свою формулу обміну, в якій враховує не лише обіг грошей, що перебувають в обігу, а й суму грошових коштів на чекових рахунках у банках.

Потрібно окремо зазначити, що закони грошового обігу діють по-різному при функціонуванні повноцінних та неповноцінних грошей. При функціонуванні повноцінних грошей, вартість яких визначається значними витратами на виготовлення їх матеріального тіла, поява в обігу певного надлишку таких грошей не викличе зміни загального рівня цін (за умови незмінності витрат виробництва як на виготовлення самих грошей, так і товарів). Такі гроші при появі їх надлишку в обігу просто тимчасово випадуть з нього, утворюючи скарб для своїх власників. Оскільки повноцінні гроші можуть зберігатись тривалий час без втрати своєї купівельної спроможності, то вони і лежатимуть у запасах до того моменту, коли в обігу не з’явиться дефіцит грошей, який призведе до їх зворотного залучення у обіг. Нагромадження таких повноцінних грошей (а в сучасних умовах золота) отримало назву тезаврації. Тобто в умовах функціонування повноцінних грошей не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін.

Водночас перехід до неповноцінних грошей зумовлює зо­­­в­сім інші наслідки. Оскільки витрати виробництва на виготовлення матеріального тла неповноцінних грошей є незначними, то випадіння їх з обігу та утворення скарбів з таких грошей при появі їхнього надлишку не відбувається. Тобто при появі надмірної кількості неповноцінних грошей останні не зникають з обігу, а продовжують там знаходитись. Це призводить до того, що в умовах перевищення кількості грошей, потреби в них грошового обігу відбувається загальна зміна номінального рівня цін. Тобто можна говорити про те, що з переходом до неповноцінних грошей відбулась зміна механізму підлаштовування економічних параметрів та відновлення рівноваги, внаслідок чого змінюється не кількість грошей в обігу, а рівень цін товарів.

Виконуючи функції міри вартості, засобу обігу і засобу зберігання вартості, гроші відіграють важливу роль у ринковій економіці: вони обслуговують кругообіг ресурсів, товарів і доходів.

За умов інфляції реальна вартість грошей різко падає, і зберігання багатства у вигляді грошей втрачає економічний смисл. Явище інфляції відомо здавна. У суспільному розумінні інфляція — це знецінювання грошей через те, що кількість грошових знаків, які перебувають в обігу, перевищує суму товарних цін. П. Самуельсон визначає інфляцію як період загального зростання цін на товари і фактори виробництва. М. Фрідмен під інфляцією розуміє стійке і безупинне зростання цін, що виступає всюди як грошовий феномен, який спричинений надлишком кількості грошей стосовно обсягу випуску продукції.

Основними причинами інфляції є: диспропорції в народному господарстві — між нагромадженням і споживанням; між попитом і пропозицією; між доходами і витратами дер­жав; монополістичні тенденції в економіці і панування монополій; руйнація золотого стандарту; надмірне зростання дефіциту дер­жавного бюджету і державного боргу; нестабільна економічна політика.

Для України притаманні всі перелічені причини, особливо відсутність дійової економічної політики. Можна навіть стверджувати, що економічна політика в період галопуючої інфляції 1992—1994 рр. зовсім була відсутня. До чинників, що стимулюють інфляцію, належать: значні військові витрати, великі витрати на управління, незбалансованість інвестицій, тотальне одержавлення, наявність великої кількості посередників.

Інфляція, як правило, призводить до негативних соціально-економічних наслідків: дезорганізує внутрішні і зовнішні зв’язки, викликає кризу державних фінансів, сприяє інтенсивному підвищенню цін практично на всі товари, що знижує життєвий рівень населення, знецінює трудові заощадження, негативно впливає на процес товарного обміну, послаблює мотивацію високопродуктивної праці, посилює соціальну і політичну напруженість у суспільстві.

Основні напрями боротьби з інфляцією:

• вилучення зайвих грошових знаків з обігу. Такий метод оздоровлення грошового обігу називається дефляцією;

• проведення нуліфікації, коли знецінені грошові знаки анулюються, а замість них здійснюється емісія (випуск нових);

• девальвація, тобто зниження обмінного курсу грошової одиниці однієї держави стосовно грошової одиниці іншої;

• повернення до попередньої купівельної спроможності грошових знаків, так звана ревалоризація.

В епоху панування золотого стандарту інфляція була епізодичним, а не всеохоплюючим явищем. Сучасна інфляція істотно відрізняється від інфляції часів вільної конкуренції. Зараз знецінюються і кредитні гроші.

8.4. Закон вартості і його роль у розвитку товарного виробництва

Закон, що регулює розвиток товарного виробництва шляхом обміну товарами відповідно до кількості втіленої в них абстрактної суспільно необхідної праці, називається законом вартості. Він є основним законом простого товарного виробництва.

Закон вартості виражає внутрішньо необхідний і стійкий зв’язок між суспільно необхідною працею, витраченою на виробництво товару, і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту і пропозиції.

Закон вартості відтворює: внутрішньо необхідні істотні і стійкі зв’язки між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом; внутрішньо необхідні і стійкі зв’язки між вартістю і цінами товарів; наявність стійких зв’язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, за якої забезпечується взаємний вплив одного виробника на іншого; внутрішньо необхідні зв’язки між працею виробника товарів (суспільно необхідним робочим часом та умовами виробництва); наявність стійкого зв’язку між попитом і пропозицією; обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості та якості витраченої на них суспільно необхідної праці.