Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

В економічній теорії сформульовано закон спадної граничної корисності споживчого блага: зі зростанням кількості придбаних одиниць певного продукту корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується.

Економічне значення цього закону полягає в тому, що він визначає ринкову поведінку споживача. Якщо кожна додаткова одиниця споживчого блага має все меншу корисність, то споживач починає міркувати: чи варто за це віддавати гроші. Коли одночасно зі спадом граничної корисності зменшуватиметься ціна одиниці товару, то його й далі купуватимуть. Якщо ціна не зменшуватиметься, то споживач шукатиме інші товари, які краще задовольнятимуть його потреби. Правило поведінки споживача полягає в тому, щоб кожна додаткова одиниця грошових витрат на придбання товару давала однакову корисність.

8.2. Сутність і функції грошей. Грошовий обіг і його закони

Гроші є категорією товарного господарства, й історія їх появи нерозривно пов’язана з товарообміном. На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли суспільний розподіл праці тільки започатковувався, відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий та епізодичний обмін, коли в різних групах людей внаслідок певного збігу обставин з’являлись надлишки окремих продуктів за нестачі інших, що і зумовило виникнення потреби в обміні. Такий обмін може бути виражений формулою: x товару A = y товару Б. У цьо­му випадку певна кількість товару обмінюється на відповідну кількість іншого. В основі обміну лежить вартість як внутрішня суспільна властивість товару, що проявляється в кількісній ви­значеності мінових пропорцій.

У процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі товар А) виконує активну функцію, виражаючи свою вартість в іншому (товарі Б), який є лише засобом для вираження вартості першого товару, відіграваючи пасивну роль. Відповідно до цього розрізняють форми вартості, в яких перебувають товари А і Б. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в її еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою тільки стосовно еквівалентної, і навпаки. Взаємно виключають, тому що коли товар перебуває у відносній формі вартості, то він не може одночасно перебувати в еквівалентній, і навпаки.

Еквівалентна форма вартості має певні особливості. Перша полягає в тому, що корисність (споживча вартість) товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність — вартість. Власна корисність того товару, який перебуває в еквівалентній формі (товар Б) не має значення, остільки цей товар лише виражає вартість іншого товару (товар А). Друга особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що конкретна праця, втілена у товарі-еквіваленті (товар Б), виражає свою протилежність — абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару (товар А), тобто корисність товару-еквівалента, яка створена конкретною працею, стає формою прояву абстрактної праці, котра була затрачена на виробництво іншого товару.

Оскільки на початковому етапі розвитку суспільства обмін мав епізодичний і нерегульований характер, і ні товари, які обмінювалися, ні самі пропорції обміну ще не були встановленими, то відповідна форма вартості (x товару A = y товару Б) отримала назву простої, одиничної або випадкової, де одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості. При цьому, якщо поміняти товари А і Б місцями, суть простої форми вартості не зміниться, зміняться лише ролі товарів.

Подальше поглиблення суспільного розподілу праці, зокрема, поява спочатку ремісників, а потім і купців, сприяло розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, одиничної або випадкової форми вартості до повної, або розгорнутої. Її формулу можна виразити так: x товару A = y товару Б = z товару В = g товару Г = w товару Д. Отже, на відміну від простої форми вартості при її розгорнутій формі еквівалентами вартості окремого товару (товар А) в обміні виступає велика кількість інших товарів, а мінові пропорції вже отримують встановлений характер, що пов’язано зі зростанням регулярності обміну.

Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, за якої одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що перебувають у еквівалент­ній формі вартості.

Проте розгорнута форма вартості має суттєві недоліки, які взагалі властиві догрошовому обміну і створюють відповідні труднощі у відносинах між товаровиробниками. До них належать, по-перше, незавершеність еквівалентної форми вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обміну могла нескінченно зростати. По-друге, велика кількість таких еквівалентів зумовлювала велику кількість різних мінових пропорцій, що ускладнювало проведення обмінних операцій. По-третє — неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів, внаслідок існування невідповідності між попитом і пропозицією окремих товарів на конкретному ринку. По-четверте — зумовленість пропорцій обміну значною мірою споживчими властивостями товарів. Наприклад, можна обміняти наявний товар на будь-яку міру зерна, але не можна обміняти його на половину горщика чи чверть сокири через відсутність в останніх довільної подільності.

Саме тому в умовах подальшого поглиблення суспільного розподілу праці відбувається поступове стихійне виділення із загальної маси товарів таких, які починають відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях були худоба, у других — зерно, у третіх — хутро тощо. В одного й того самого народу в різні часи та на різних місцевих ринках і в різних народів в один і той самий час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль головних предметів обміну та загальних еквівалентів для всієї іншої товарної маси. Однак сама поява такого товару, який виконував функції загального еквіваленту, є закономірною. Вона свідчить про перехід від повної, або розгорнутої, форми вартості до загальної або грошової. Отже, загальна, або грошова, форма вартості — це така форма за якої безлічі товарів, що перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, котрий перебуває в еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється у загальний еквівалент і набуває властивості загальної обмінюваності.

При цьому важливим є той факт, що продаж власного товару здійснюється не тільки для того, аби відразу придбати певний інший товар для власного споживання, а й для того, щоб просто отримати еквівалент, за допомогою якого можна буде в подальшому задовольнити свої потреби в будь-який час. Закріплення ж функцій загального еквіваленту за окремим товаром означало, по суті, появу грошей. Таким чином, загальна або грошова, форма вартості відрізняється від повної тим, що в ній замість численних еквівалентів з’являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а вже його обмінюють на потрібні їм продукти чи послуги. Саме через це обмін перетворюється на постійну життєву потребу.

З того моменту, коли певний товар почав виконувати роль загального еквівалента, виникають, а потім розвиваються грошові відносини. Товарні відносини, які встановлюються між товаровиробниками, доповнюються складною системою грошових відносин. Гроші являють собою один з найважливіших винаходів людства за всю його тривалу історію існування.

Чіткого визначення сутності грошей, яке б визнавалося економістами всіх теоретичних шкіл і напрямів, не існує. Раціоналістична концепція пояснює походження грошей як результат угоди між людьми, які переконалися в тому, що для пересування вартостей в обміні товарів необхідні спеціальні інструменти. Ця ідея щодо грошей як угоди безроздільно панувала аж до кінця XVIII ст. Суб’єктивно-психологічний підхід до походження грошей є наявним у поглядах і багатьох сучасних західних економістів. Так, П. Самуельсон визначає гроші як штучну соціальну умовність. Американський економіст Дж. К. Гелбрейт вважає, що «закріплення грошових функцій за благородними металами та іншими предметами — продукт угоди між людьми».

Відповідно до еволюційної концепції походження грошей, історія їх виникнення є результатом розвитку суспільного поділу праці, обміну, товарного виробництва. Аналіз історичного процесу розвитку обміну і форм вартості дає можливість зрозуміти, як із загальної маси товарів виокремився один товар, що почав виконувати роль грошей, і спеціальним призначенням якого стала роль загального еквівалента.

Більшість західних економістів-дослідників питання теорії грошей виводять їх сутність з того, які функції виконують гроші. При цьому констатують: грошима може бути все, що визнається людьми за гроші і виконує їх функції.

Стосовно сутності грошей економічні теорії можна поділити за рядом напрямів.

Металістична теорія грошей (набула розвитку ще на зорі капіталізму — у XVI—XVII ст.) ототожнює їх із благородними металами. Прихильники цієї теорії визнають лише ті функції грошей, для виготовлення яких потрібні металеві гроші: міра вартості, засоби створення багатства і світові гроші.

Основна ідея номіналістичної теорії грошей полягає в тому, що вони не мають товарної природи, а є умовним знаком, цінність якого визначається державою (або назвою) і не залежить від металевої субстанції.

Кількісна теорія грошей (заснована ще в XVII ст. в Англії і Франції) стверджує, що вартість грошей обернено пропорційна до їх кількості; за грошима визнається лише функція засобів обігу.