Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

По суті, такі самі завдання стоять і перед більшими суб’єк­тами економіки. Фірма повинна вирішити, як вона витратить прибуток. Частина коштів, зазвичай, знову вкладається у виробництво, а частина — спрямовується до власного прибутку керівника фірми. Можна використати певну частину прибутку і на додаткову винагороду працівників. Але не лише розподіл прибутку становить фірму в ситуацію вибору. В процесі виробничої діяльності керівництву фірми доводиться вирішувати, скільки найняти працівників, скільки придбати обладнання і скільки закупити сировини та матеріалів. Але й ці витрати можна здійснити по-різному.

На рівні національної економіки людство зіштовхується з необхідністю розподілу обмежених благ (наприклад, національного доходу) на різні цілі: інвестиції, соціальне забезпечення, фінансування збройних сил, розвиток науки та освіти, причому ці витрати — взаємовиключні: неможливо одну і ту саму суму витратити на будівництво залізниць та на утримання державного апарату.

Національна економіка — складний економічний об’єкт, і в довгостроковій перспективі будь-яке рішення може вплинути не тільки на ту сферу, до якої воно безпосередньо належить, але й на інші сфери. Так, інвестиції в розвиток науки в кінцевому результаті сприятимуть позитивному ефекту в промисловості, яка буде використовувати наукові розробки. Але в кожний конкретний момент часу держава і фірми повинні вирішити, скільки вони витратять на науку, а скільки — на розвиток промисловості.

Отже, будь-який економічний суб’єкт зіштовхується з проблемою вибору між взаємовиключними рішеннями. Необхідність вибору зумовлена обмеженістю благ і неможливістю їх одночасного споживання чи використання.

Це зумовлює важливий економічний принцип: виробницт­во певного блага А завжди передбачає відмову від виробництва певного іншого блага В, тому що ресурси обмежені (ресурси — один із видів благ) і одна й та сама кількість будь-якого ресурсу не може бути одночасно використана і для виробництва А, і для виробництва В.

Мова йде про важливий принцип економічної поведінки, який називається максимізацією корисності. Максимізація корисності — це отримання найбільш високої можливої корисності в ситуації економічного вибору. Отже, економічний вибір робиться таким чином, щоб максимізувати корисність. Тобто максимізація корисності — це критерій економічного вибору.

Відомо, що придбання деякої корисності зазвичай пов’язано з попередніми витратами ресурсів. Тому економічний суб’єкт прагне максимізувати не абсолютну величину корисності, а різницю між цією абсолютною величиною і витратами.

Максимізуючи корисність, економічний суб’єкт завжди відмовляється від деяких благ, тому що благо, яке він обрав, має альтернативну вартість. Отже, суб’єкт повинен порівняти корисність того, що він отримує, з тою корисністю, яку він втрачає.

Твердження в прагненні економічного суб’єкта до максимізації корисності є центральним положенням неокласичної економічної теорії. Воно характеризує мотив будь-якої економічної діяльності. Тому економічний суб’єкт у теорії називається «максимізуючим суб’єктом», а його поведінка — «максимізуючою поведінкою». Якщо для окремої людини ми говоримо про максимізацію корисності, то для фірми застосовується термін «максимізація прибутку», що за своєю суттю одне й те саме.

Прагнучи максимізувати корисність (прибуток) у ситуації вибору, економічний суб’єкт порівнює різні рішення чи блага й обирає те, що дозволяє отримати максимум корисності (прибутку), або деяку комбінацію благ, яка відповідає цим же вимогам. Звичайно, для індивіда зовсім не обов’язково кожного разу ретельно зважувати, яке благо принесе більше корисності: можна спиратися на знання, власний досвід чи смаки і на поради інших людей. Більш високі індивідуальні оцінки деяких благ порівняно з іншими благами називають перевагами. У більшості людей вони досить стійкі, але можуть змінюватися при різкій зміні умов життя. Сьогодні, при стрімкому оновленні товарів і послуг, що оточують сучасну людину, стійкість переваг знизилась; часто людині важко оцінити новий товар (послугу), умовно «вбудувати» його в ряд інших, знайомих благ і вирішити для себе, за яку ціну вона готова його придбати. Економічна теорія разом з іншими дисциплінами вивчає цей новий феномен споживчої поведінки.

Термін «переваги», як правило, застосовують до індивідів, а не до фірм. Однак фірми також роблять вибір шляхом порівняння різних благ, які можуть принести фірмі різний прибуток, тобто фактично теж опираються на переваги.

Відносна стійкість переваг надає можливість класифікувати блага за цінністю для економічного суб’єкта і слугує однією з основ формування ринкових цін. Економічний вибір завжди передбачає порівняння між собою благ або рішень з приводу благ, що в свою чергу потребує оцінки економічної ситуації, аналізу різноманітних варіантів поведінки тощо. З цього випливає одна з головних проблем економічної теорії: чи раціональна людина у своєму економічному виборі? І як проявляється її раціональність у реальному житті?

Під раціональністю в економічній теорії розуміють будь-яку максимізуючу поведінку. Остільки людина є максимізуючим суб’єктом, то відповідно її поведінка теж раціональна.

Вивчаючи корисність, важливо звернути увагу на два моменти, які мають в економічній теорії фундаментальне значення: корисність товару взагалі (вода, інформація тощо) і корисність додаткового товару (послуги) даного виду.

Корисність чи некорисність блага для людини залежить від здатності задовольняти її певну потребу. Отже, корисність — це здатність товару чи послуги задовольняти будь-які потреби людини, які є індивідуальними та суб’єктивними. Те, що може бути корисним одній особі, може не бути корисним іншій.

Корисність багатьох речей перебуває у прямій залежності від їх природних властивостей. Речі, без яких життя людини неможливе, є об’єктивно корисними. Це вода, більшість продуктів харчування, взуття, одяг, житло тощо.

В індустріальну епоху майже всі матеріальні блага та по­слуги створюються у процесі виробничої діяльності. Організовуючи виробництво харчових продуктів, побутових приладів, машин та устаткування, люди формують їх корисність, тобто створюють вироблені блага з такими якісними властиво­стями, завдяки яким вони можуть задовольняти особисті чи виробничі потреби. Варто зазначити, що технічний прогрес у поєднанні з досягненнями науки дає змогу суспільству по­стійно вдосконалювати корисність матеріальних благ і створювати безліч нових.

З іншого боку, корисність товару є фактором суб’єктивного характеру. Саме це пояснює, чому в загальному плані потреби людини обмежені, а в конкретному продукті вони можуть бути повністю задоволені.

Споживча поведінка — це формування попиту споживачів на різні товари та послуги з урахуванням доходів і особистих смаків та вподобань.

Економічна теорія розрізняє загальну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання певного набору життєвих благ. Гранична корисність дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності внаслідок придбання додаткової одиниці даного блага. Гранична корисність відображає ступінь гостроти, актуальності потреби.