Розділ 1. Загальні засади економічної науки

21. Шимко П. Д. Оптимальное управление экономиче­скими системами: учеб. пособие. — СПб.: Изд. дом «Бизнес-пресса», 2004.

22. Ятманова М. Г. Системный анализ в исследованиях международных отношений: учеб.-метод. пособие. — СПб.: СПбГУ, 2010.

Глава 4. Сучасна економічна теорія та її структура

4.1. Класична політична економія як основа становлення та диференціації економічних наук. Марксизм, маржиналізм, неокласицизм, кейнсіанство, неолібералізм.

4.2. Інституціоналізм, неоінституціоналізм: його роль у розвитку методології економічних досліджень.

4.3. Сучасна політична економія, її предмет і функції.

4.4. Структуризація економічної науки та диверсифікація її предмета на початку ХХІ ст.

4.1. Класична політична економія як основа становлення та диференціації економічних наук. Марксизм, маржиналізм, неокласицизм, кейнсіанство, неолібералізм

Як було зазначено у розділі 1.3, класична політична економія зародилася в Англії наприкінці ХVІІ ст. (В. Петті) та у Франції на початку ХVІІІ ст. (П. де Буагільбер), прийшовши на зміну меркантилізму.

Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить поверхового розуміння процесу обігу і тому бачили лише зовнішній бік його явищ, то класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва і поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта та Д. Рікардо, перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну. Класики проголосили ідею природного порядку, дію об’єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламент­них правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.

Класична школа, на відміну від меркантилістів-прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були противниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.

Класична школа політичної економії, започаткована А. Смітом і Д. Рікардо, мала великий вплив на дальший розвиток економічної науки та формування економічної політики. Універсальність та космополітичність теорії забезпечувала можливість її використання в будь-якій країні, але особливості економічного розвитку кожної з них сприяли тому, що класичні ідеї адаптувались різними авторами для вирішення теоретичних та практичних проблем соціального розвитку власних країн.

Класичні доктрини знайшли відображення у працях багатьох авторів, зокрема економістів нової хвилі — Ж.-Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора, Ф. Бастіа, Дж. Мілля та інших вчених, котрі, розвиваючи положення класичної школи, прийшли до розуміння того, що значну роль у процесі виробництва та обміну відіграє суб’єктивний фактор і властивість товарів задовольняти потреби, що за надзвичайної важливості суто абстрактних проблем політична економія ними не вичерпується, і економічна поведінка суб’єктів ринку зобов’язує до мікроекономічного аналізу. Такі питання, як інвестиції, кризи та економічна роль держави знайшли своє місце в наукових дослідженнях.

Нові теорії породжували бурхливу критику як суто теоретичних положень, так і практичних, прикладних їх аспектів з боку ортодоксальних прихильників абстрактного, вартісного аналізу економічних явищ, оскільки не зовсім вписувались у рамки класичних уявлень. Але саме в межах цих теорій було закладено основи системного, багатофакторного методу дослідження, який згодом став джерелом розвитку нового, нео­класичного напрямку в політичній економії.

Автори економічних теорій першої половини ХІХ ст. стали першовідкривачами теорій, які пізніше було покладено в основу неокласичної науки, зокрема теорій економічного зростання, граничної корисності, граничної ефективності факторів виробництва, попиту і пропозиції, ефективного попиту та багатьох інших, що визначили напрями розвитку політекономії нашого часу.

Марксистська політична економія, середина ХІХ—ХХ ст. Марксизм виник у 40-х рр. ХІХ ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу. Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасниками і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже, формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Цей процес супрово­джувався загостренням соціальних суперечностей, проявом яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння.

Теоретичними джерелами марксизму, крім класичної англійської політекономії, були німецька філософія і французький утопічний соціалізм.

Це позначилось на методології дослідження. Маркс та Енгельс використали хронологічний підхід до аналізу явищ, що традиційно пов’язується з історичним методом і уможливлює розгляд головних складових розвитку суспільства з позиції ґенези кожної з них. Метою вивчення суспільних явищ в історичному аспекті було перетворення економічної науки на науку емпіричну.

Історичний метод аналізу, що базувався на вивченні історичних фактів та визнанні їхньої взаємозалежності, передбачав розуміння прогресу, як безперервного еволюційного процесу. Поряд з цим вони скористались підходом, характерним для класичної школи, що відзначався глибиною проникнення в суть явища, виокремлюванням найголовнішого, визначального в суспільному економічному розвитку. Цей метод отримав назву наукової абстракції.

Марксистська політична економія у тому вигляді, як її було започатковано К. Марксом та Ф. Енгельсом, увібрала в себе всі методи дослідження, доповнивши їх новим підходом — визначенням економічних процесів як фази соціально-економічного розвитку, економічні сили котрого визначаються мотиваціями та боротьбою протилежних, конфліктуючих інтересів. Суспільство, таким чином, розглядається з погляду боротьби класів.