Розділ 1. Загальні засади економічної науки

Одначе такий аналіз передбачає наявність вже сформованого інституціонального простору функціонування економічних систем, тобто існування сформульованих та пізнаних принципів, законів і закономірностей становлення такого простору, — для функціонально-факторного аналізу вони існують вже апріорі, саме тому від них можна абстрагуватися без додаткового дослідження, визнаючи їх як даність.

За цих умов надмірна абстрактизація та математизація економічного аналізу, відстороненість економікса від дослідження сутнісних глибинних проблем взаємозв’язку економічного та соціального розвитку ставала на заваді системного аналізу принципово та якісно нових інститутів з метою використання їх для забезпечення інтересів споживачів і виробників не лише як суб’єктів господарського життя, а й як членів суспільства, як це вимагають сьогодні закони економічного та соціального життя.

Сьогодні, на думку Е. Тоффлера, людство стоїть на порозі нової доби синтезу. В усіх інтелектуальних галузях діяльності, від точних наук до соціології, психології та економіки, особливо економіки, можна бачити повернення до великомасштабного мислення, до загальної теорії.

Становлення інформаційного типу економіки та суспіль­ства зумовлює якісні зміни не лише в усіх структурних елементах економічної системи, а й у всій системі важелів і чинників, які забезпечують її функціонування та розвиток. Такі зміни виявляються передовсім у збагаченні цілей економічного розвитку, соціалізації всіх інституціональних форм економічного життя. За цих умов, ясна річ, змінюється парадигма методології дослідження економічних явищ і процесів, тенденцій їх розвитку у віддаленій перспективі.

Нова вихідна концептуальна схема, модель постановки проблем і методів їх розв’язання перебуває у стадії формування, тому є потенційно перспективною, бо ще не домінує в системі традиційної методології, основою якої нині, як відомо, окрім загальнонаукових та класичних методів пізнання, є методологія неокласицизму в різних варіантах (власне неокласицизм, «великий неокласичний синтез», новий класичний синтез тощо). Водночас уже сьогодні можна говорити про ключові елементи нової парадигми й нової методології у політико-економічних дослідженнях, без яких неможливо уявити реальну картину закономірних змін в економіці та суспільстві, визначити їхні основні тенденції та напрями з позицій використання набутих знань задля коригування економічного розвитку на благо людини, суспільства, екологічного стану планети. До найважливіших принципів побудови такої парадигми насамперед можна віднести:

1) відмову від ідеології економізму та економічного детермінізму. Сучасну політичну економію від чистої економічної теорії, вважає П. Ульріх, має відрізняти відхід від «економізму», який абстрагується від «ціннісного» соціально-економічного контексту, стоїть на позиції суто економічної точки зору;

2) подолання безсуб’єктного, позаособистісного аналізу економічних процесів та явищ, орієнтацію на створення людиноцентричного господарського механізму. Зокрема, одна із безпосередніх причин певної кризи сучасної політичної економії як науки полягає у її заглибленні в надра суто абстрактного теоретичного аналізу, внаслідок чого її вплив на розв’язання нагальних теоретичних та життєвих проблем і потреб людини значно слабшає. Це своєю чергою зумовило тенденцію до заповнення інституціонального поля предмета політичної економії іншими, не завжди адекватними потребам суспільства у теорії, науковими дисциплінами;

3) здатність до сприйняття багатовимірності та складності економічного життя, багатоваріантності соціально-економічного розвитку, до усвідомлення того, що різні підходи, школи, напрями визначають тільки його окремі сторони, розкривають частки істини, отже, визнання правомірності існування тенденції «руху до синтезуючого мислення, вільного від вузькості та кон­фронтаційності»;

4) визнання можливості та закономірності зміни цільових установок і ціннісних орієнтацій суб’єктів економічної діяльності у бік їх збагачення; рівноправності економічних та позаекономічних чинників розвитку сучасної економічної та господарської систем;

5) визнання та використання принципу методологічного плюралізму, подолання предметної й методологічної автаркії при дослідженні природи економічних явищ і процесів, оскільки багато проблем політико-економічного характеру можна вивчити завдяки співпраці на теоретичному рівні різних соціальних дисциплін;

6) визнання правомірності розвитку та збагачення понятійного апарату політичної економії та економічної теорії, зокрема за рахунок таких багатосутнісних категорій і понять, як економічна свобода, економічна та політична влада, інтелектуальний, соціальний, політичний капітал, інститути, соціальна конкуренція, соціальна відповідальність бізнесу, соціальне партнер­ство, громадянське суспільство, довіра тощо, без використання яких сьогодні неможливо забезпечити глибокий і всебічний аналіз тенденцій розвитку економіки та суспільства.

Названі принципи побудови сучасної парадигми дають підстави стверджувати про доцільність використання в процесі дослідження складних соціально-економічних систем системної парадигми, системної моделі постановки проблем і методів їх розв’язання, за допомогою якої можна подолати міжсистемні оболонки та шляхом з’ясування механізмів взаємовпливів різних сфер суспільного життя відшукати найефективніші важелі впливу на економіку, забезпечити поліпшення у становищі всіх суб’єктів господарської діяльності.

На думку Я. Корнаї, увага дослідників, які послуговуються системною парадигмою, має фокусуватися не на економічних, політичних чи культурних подіях і процесах як таких, а на більш постійних інститутах, усередині яких ці події та процеси виникають і які здебільшого визначають курс їх розвитку. Цілком логічно припустити, що до таких глибинних інститутів сучасної економічної системи можна віднести насамперед соціально-економічні відносини, відносини власності і, зокрема, інтелектуальну власність, економічну та політичну владу, працю (її характер і зміст), економічні та соціальні закони розвитку, мотиваційні системи, в тому числі економічну свободу, соціальну справедливість, соціальне партнерство, соціальну конкуренцію, соціальну відповідальність, громадянське суспільство, які й становлять предмет дослідження сучасної політичної економії.

До ключових методологічних засад у сучасній економічній науці належать:

• необхідність збереження єдиної сутності понять і категорій у процесі використання їх різними економічними науками;

• визнання багатоступінчатості та складної структури сутності тих чи інших категорій, явищ і процесів;

• філософський підхід до аналізу економічних проблем і, зокрема, філософію взаємопроникнень;

• поєднання каузального та суб’єктивного підходів у дослідженнях складних економічних і соціальних процесів;

• широке застосування цивілізаційного підходу в економічних дослідженнях;

• активне використання досягнень інституціональної ­теорії як методологічної бази політико-економічних досліджень.