Розділ 1. Загальні засади економічної науки

• метод агрегування.

Окресленні вище структура та деякі ознаки загальних, загальнонаукових і специфічних методів дослідження економічних явищ, процесів, цілісних систем, не охоплюють, безперечно, усю існуючу палітру різноманітних методів, оскільки як формування нової методологічної парадигми досліджень, так і поява нових підходів, які, визначаючи спрямованість дослідження та поглядів дослідника, вимагають різних моделей використання певних методів, власне нових оригінальних методів, поза формуванням яких дослідження може бути неповним, некоректним, отже, недоброякісним, постійно змінюють нашу уяву про можливі методи та варіанти їх використання в економічному аналізі.

До того ж, як це вже неодноразово зазначалося вище, розвиток економічної науки, теорії пізнання останнім часом усе потужніше окреслює потребу у використанні в сфері економічних досліджень міждисциплінарних підходів, що, безперечно, означає як ускладнення методології досліджень, так і поглиблення їх синергетичного ефекту, оскільки дозволяє пізнати об’єкт аналізу з таких сторін і форм прояву, які були недоступні при використанні лише суто економічних методів, отже забезпечує більш широкі можливості впливу на внутрішні важелі економічного та соціального розвитку, забезпечуючи тим самим по­ступальний прогрес людства.

Резюме

Проблема пізнання оточуючого світу взагалі і проблема пізнання та розвитку інструментарію, поза яким цей навколишній світ зрозуміти неможливо, завжди стояла, стоїть і буде стояти перед дослідниками, усіма, хто прагне, піднявшись над буденним життям і буденним мисленням, зрозуміти сутність, закономірності процесів, що відбуваються в економіці та суспільстві, у потребах і мотивах людської діяльності, прагне ви­значити ключові тенденції, напрямки подальшого розвитку родини, країни, планети, спрогнозувати дії суспільства, які ­б забезпечили найбільший ефект такого розвитку.

Як казав великий поет і філософ Ґете: панувати легко, управляти важко. Водночас будь-яка сфера управління у складній системі неможлива поза формуванням певної теоретичної концепції та моделі, які визначають архітектоніку реальної системи управління. Однак ні теоретичної концепції, ні теоретичної моделі успішного функціонування господарської системи у певний історичний період розвитку суспільства не можна розробити поза якісною теорією, основою створення якої складають вірно обрані підходи, методологічна парадигма, конкретні методи дослідження явних та латентних проблем економічного та соціального розвитку.

Отже, вивчення даної теми, засвоєння фундаментальних принципів вибору методології дослідження проблем і супереч­но­стей економічного і соціального розвитку в умовах формування нових суспільних форм функціонування сучасної економічної системи (йдеться, зокрема, про постіндустріальний, інформаційний тип економіки та суспільства) як на національному, так і на планетарному рівні дозволить свідомо та аргументовано, на основі наукових підходів, робити вибір у процесі прийняття рішень щодо економічної поведінки як власної, так і в межах фірми, галузі, країни.

Основні поняття та категорії

Метод (грец. — methodos) — спосіб пізнання, дослідження явищ природи та суспільного життя, то методологія — вчення про науковий метод пізнання; сукупність методів, які застосовуються у певній науці, отже, вчення про «систему правил і процедур, які є обов’язковими у дослідженнях».

У широкому трактуванні методологія наукового дослідження — це спосіб побудови думки, певним чином упорядкована практична та теоретична діяльність суб’єкта, а у вузькому — сукупність принципів, методів, прийомів, норм та процедур науково-пізнавальної діяльності, що застосовується в тій чи іншій спеціальній галузі знань (конкретна наукова методологія).

Конкретно-наукове методологічне знання являє собою багаторівневу систему обґрунтування найбільш адекватних щодо теорії конкретної науки методологічних принципів, прийомів, форм, способів, операцій, умов і критеріїв його побудови.

Динамічний підхід, сутність якого сформулював видатний економіст-теоретик Н. Д. Кондрат’єв: «динамічна точка зору розглядає економічні явища у процесі зміни економічних елементів та їх співвідношень. ... якщо для статики основною категорією аналізу є категорія незмінюваності, тотожності ... то для динаміки основною категорією буде категорія зміни, різниці та, у зв’язку із цим, концепції процесу зміни та їх зв’язку»; «економічна статика вивчає допустимі та раціональні стани економіки», економічна ж динаміка «досліджує процеси, тобто послідовності станів та переходи від одних станів до інших, ви­значаючи таким чином можливі та кращі траекторії розвитку економічної системи, що моделюється».

Системний підхід — визнання того, що у світі усе взаємо­пов’язане й жодне явище не можна розглядати відірвано від усіх інших явищ і процесів. Перевагою системного підходу у дослідженнях сучасних надскладних соціальних систем є насамперед його спрямованість на пізнання не окремих складових (змінних) певної системи, як незалежних елементів, а на усвідомлення цих змінних взаємозалежними, отже, на виявлення сутності, характеру, форм взаємозв’язків між елементами, як органічними, невід’ємними частками цілого, що дозволяє визначити ті стани і форми взаємозв’язків у системі, врахування та використання яких забезпечує значний синергетичний ефект функціонування цих зв’язків як складових єдиного цілого.

Інституційний підхід — з’являється водночас із формуванням базових засад інституціональної теорії, згідно з положеннями якої «людське господарство — це інституційно оформ­лений процес», воно «укорінено в інститутах, економічних та не­економічних, вплетено в них». Саме інституційне оформ­лення господарської системи надає їй «внутрішньої єдності та стабільності, ... породжує структуру, наділену в суспільстві конкретною функцією. Інституційний підхід у дослідженнях передбачає концентрацію уваги «на цінностях, мотивах та політиці», тобто враховує не лише суто економічні чинники економічного розвитку, але й систему чинників позаекономічних — соціальних, політичних, духовних, культурних тощо.

Інститути — це:

1) прийняті у суспільстві правила взаємодії індивідів, що склалися в процесі розвитку культури та визначають звичний спосіб організації тієї чи іншої сфери суспільного життя (Корнійчук);

2) правила гри у суспільстві або створені людиною обмежувальні рамки, які організовують взаємовідносини між людьми (Д. Норт);

3) сукупність, яка складається з правил або декількох правил та зовнішнього механізму примусу індивідів до виконання цього правила (В. Л. Тамбовцев). Дуглас Норт: «головна роль, яку інститути відіграють у суспільстві, полягає у зменшенні невизначеності шляхом встановлення стійкої (хоча й не обов’язково ефективної) структури взаємодії між людьми».

Парадигма (грец. paradeigma; англ. paradigm — приклад, зразок) розуміється як висхідна концептуальна схема, модель постановки проблем і методів їх розв’язання, що домінують протягом певного історичного періоду в науковому середовищі. Парадигма виконує роль «дисциплінарної матриці» (Кун), яка пропонує досліднику дотримуватися певних визнаних норм, правил, алгоритму проникнення у сутність економічних явищ і процесів, що аналізуються.

Економічна людина (нomo economicus) — сукупність економічних потреб, інтересів, цілей індивіда, органічне по­єднання у ньому рис працівника та власника. Економічна сутність людини розкривається в суперечливій єдності людини-працівника, як основного елемента системи продуктивних сил, і людини-власника, як суб’єкта економічних відносин, передусім відносин економічної власності.