Розділ 1. Загальні засади економічної науки

Людина соціальна — умова, інституціональна форма та результат становлення системи соціальних відносин, в межах якої всебічно розвиваються сутність і сили людини, відбувається її перетворення в особистість, що передбачає діалектичне заперечення економічної сутності людини. Соціальна людина не може сформуватись, не досягши найвищих якостей людини-працівника і раціональних меж людини-власника. Тому людина, як індивідуальність, за словами Геґеля, утримує в собі нескінченну множинність відносин і зв’язків, що належать до конкретного змісту людської душі. З-поміж потреб соціальної людини вирішальну роль у перспективі відіграватимуть потреби у вільній творчій праці, універсальному характері дій особи, у власному її вдосконаленні, потреби у всебічному розвитку здібностей до сприйняття знань, максимально можливому подовженні активного життя.

Формація (лат. formatio — утворення, вид) — 1) тип, побудова чогось відповідно до певного ступеня, стадії розвитку; суспільно-економічна формація — історично певний ступінь у розвитку людського суспільства; характеризується тільки їй властивим способом виробництва та зумовленими цим способом соціальними та політичними відносинами, юридичними нормами та установами, ідеологією.

Формаційний підхід — основні ключові принципи та цілі застосування у методології досліджень руху економічних і соціальних систем:

1) відкриття загальних законів економічного та соціального розвитку суспільства на кожному з історичних етапів його існування;

2) обґрунтування єдності специфічних законів розвитку для будь-якої країни, що знаходиться у системі інституціональних координат тієї чи іншої суспільно-економічної формації та незворотності проходження усіма країнами та народами певних спільних ступенів суспільного розвитку;

3) твердження про незворотну заміну однієї формації іншою внаслідок розвитку антагоністичних суперечно­стей між новими продуктивними силами та застарілими виробничими відносинами;

4) визнання єдиним інструментом (способом) зміни формацій соціальну революцію;

5) розуміння процесу зміни суспільно-економічних формацій формою та ключовою ознакою прояву суспільного прогресу та становлення нової історичної епохи. Формаційний підхід в основі своїй має жорстку базову конструкцію з таких інституціональних форм, як власність, капітал, два основних класи суспільства.

Цивілізаційна парадигма та цивілізаційний підхід — забезпечують якісно нову спрямованість думки дослідників у побудові висхідної концептуальної схеми та моделі постановки проблем і методів їх розв’язання. Засадничими принципами такої спрямованості є, по-перше, філософське уявлення про «історичний розвиток, як сукупність різних цивілізацій, яким притаманний власний шлях історичного розвитку», отже, несприйняття «відомого принципу формаційної парадигми про обов’язковість проходження кожним суспільством однакових етапів історичного розвитку»; по-друге, визнання концептуального положення цивілізаційного підходу, згідно з яким «розвиток кожної країни та кожного етносу являє собою послідовне проходження ними стадій формування, розквіту та занепаду при збереженні на усіх цих стадіях деяких властивих країні та етносу якісних — «цивілізаційних» характеристик (насамперед ціннісно-культурного плану)».

Цивілізаційний підхід у сучасній методології економічних досліджень можна визначити як базовий, фундаментальний підхід, згідно якого економіка є «вбудованим (вмонтованим) інститутом», отже, її доцільно аналізувати лише в контексті всієї сукупності культурних традицій і суспільних відносин даного суспільства, тобто «подовжуючи економічні дослі­дження за межі матеріального, власне економічного»; специфіка цивілізаційного підходу полягає насамперед у ви­знанні критерію духовності, як умови та результату економічного, соціального, культурного розвитку суспільства в межах даної цивілізації.

Класифікація методів дослідження:

1) загальні (філософ­ські), що застосовуються на усіх етапах пізнання не тільки в науці, але й в інших сферах людської діяльності;

2) загальнонаукові, що можуть застосовуватися у гуманітарних, природничих та технічних науках;

3) специфічні (методи дослідження класифікують за галузями науки: математичні, біологічні, медичні, соціально-економічні, правові тощо).

Діалектичний метод — «метод пізнання дійсності в її цілісності, розвитку та суперечності». Діалектичний метод розглядається як філософський метод пізнання об’єктивної реальності, моделювання її структури та динаміки.

Дедукція — метод наукового пізнання, коли на основі знань про загальне робиться умовивід про окреме.

Індукція — метод наукового пізнання, коли на основі відомостей про окремий предмет робиться умовивід про загальне.

Єдність логічного та історичного — метод наукового дослідження, зміст якого полягає в тому, що логіка категорій і законів економічної науки має віддзеркалювати логіку розвитку об’єктивного економічного процесу.

Метод абстракції — метод поглибленого пізнання реальних економічних процесів шляхом виділення основних, найсуттєвіших сторін певного явища та очищення від усього випадкового, неістотного. Результатами застосування методу наукової абстракції є наукові поняття, економічні категорії та закони.

Метод аксіоматичний — такий метод побудови економічної теорії, за яким деякі судження приймаються як аксіоми, які не потребують доведення, а всі інші умовиводи робляться з цих аксіом за певними логічними правилами. Необхідною умовою цього методу є внутрішня несуперечливість.