Розділ «Дика качка»

Г і н а. Та й я не збираюся з нього скористатися.

Я л ь м а р. Але не варто все-таки, щоб він пропав у цій метушні… Коли я почну переїздити.

Г і н а. Я сховаю його, Екдалю.

Я л ь м а р. Дар належить передусім батькові, його справа вирішити, хоче він прийняти чи ні.

Г і н а (зітхає). Так, бідолашний дідусь…

Я л ь м а р. Про всяк випадок… Де б дістати клею?

Г і н а (йде до полиць). Ось тут ціла банка.

Я л ь м а р. І пензлик.

Г і н а. І пензлик тут. (Подає йому і те і друге.)

Я л ь м а р (бере ножиці). Підклеїти папірцем… (Ріже і клеїть.) Я далекий від думки накласти руку на чуже добро… Тим паче на добро неімущого старого, — та й інших теж. Ну от. Нехай полежить поки. Потім, коли підсохне, сховай. Я більше бачити не хочу цей документ. Ніколи!

Г р е г е р с (входить; трохи здивовано). Що?… Ти тут сидиш, Яльмаре?

Я л ь м а р (схоплюючись). Просто впав від утоми.

Г р е г е р с. Однак снідав, як бачу.

Я л ь м а р. Тіло теж ставить іноді свої вимоги.

Г р е г е р с. Що ж ти вирішив?

Я л ь м а р. Для такої людини, як я, іншого рішення бути не може. Я саме був зайнятий збиранням найнеобхідніших речей. А на це потрібен час — сам розумієш.

Г і н а (починаючи втрачати терпець). То що ж — вітальню для тебе приготувати, чи складати речі в саквояж?

Я л ь м а р (кинувши сердитий погляд на Грегерса). Складай… І приготуй.

Г і н а (бере саквояж). Ну гаразд. То я покладу сорочку та інше. (Іде до вітальні і зачиняє за собою двері.)

Г р е г е р с (після короткої паузи). От не думав я, що так закінчиться. Чи справді треба тобі йти з дому і від сім’ї?