Розділ «Дика качка»

Г і н а. Бог тобі суддя, коли ти можеш думати про мене так погано.

Я л ь м а р. Доведи!

Г і н а. Краще ти доведи.

Я л ь м а р. Після такого минулого, як у тебе? Ні, є певні вимоги… Я назвав би їх ідеальними вимогами…

Г і н а. А дідусь? Що з ним буде, з бідолахою?

Я л ь м а р. Я знаю свої обов’язки. Безпорадний старик переїде зі мною. Я поїду в місто, влаштую… Гм… (Мнеться.) Чи не знаходив хто мого капелюха на сходах?

Г і н а. Ні. Ти капелюха загубив?

Я л ь м а р. Він, звичайно, був на мені, коли я повернувся вночі. Безперечно. А сьогодні я не можу знайти його.

Г і н а. Господи Ісусе, і де тебе тільки з цими п’яницями носило?

Я л ь м а р. Не чіпляйся з такими дурницями до мене. Ти гадаєш, я в такому настрої, щоб пам’ятати про всякі дрібниці?

Г і н а. Хоч би ти не застудився, Екдалю. (Виходить до кухні.)

Я л ь м а р (стиха, злісно говорить сам до себе, спорожняючи шухляду стола). Негідник цей Реллінг! Шахрай! Мерзенний спокусник!… Знайти б когось, хто б підстрелив тебе з-за рогу!… (Відкладає набік кілька старих листів, знаходить розірваний напередодні папір, складає обидві половинки докупи і дивиться на них. Входить Гіна; він похапцем відсуває їх набік.)

Г і н а (ставить на стіл тацю з кавовим прибором). Ось гаряченького чи не хочеш… Бутерброди і трошки солоненького…

Я л ь м а р (скоса позирає на тацю). Солоненького?… Ні шматка більше в цьому домі! Щоправда, ось уже цілу добу я не мав у роті нічого істотного, але це байдуже… Мої нотатки! Розпочаті мною спогади! Куди подівся мій щоденник і всі мої важливі папери? (Відчиняє двері до вітальні, але відразу ж відступає.) І там вона!…

Г і н а. Господи Боже, треба ж дитині десь бути!

Я л ь м а р. Іди собі! (Дає дорогу; Гедвіг несміливо проходить до павільйону, а він, тримаючись за ручку дверей, каже до Гіни.) Чи не можна хоч у ці останні хвилини, коли я перебуваю в колишній моїй господі, увільнити мене від присутності чужих осіб? (Іде до вітальні.)

Г е д в і г (кидаючись до матері, питає тихим тремтячим голосом). Це він про мене?

Г і н а. Побудь поки що в кухні, Гедвіг. Або ні, краще іди до своєї комірчини. (Відчиняє двері до вітальні і каже.) Стривай, Екдалю, не рийся в комоді, я знаю, де все лежить. (Іде до вітальні.)

Г е д в і г (перелякана, розгублена, стоїть якусь мить не рухаючись і кусаючи губи, щоб не розплакатись, потім судорожно стискає руки і тихо вимовляє.) Дика качка! (Прокрадається до полиць, дістає пістолет, трохи відсуває одну половину дверей на горище, прослизає туди і засуває за собою двері.)

З вітальні чути суперечку між Я л ь м а р о м і Г і н о ю.