Розділ «Дика качка»

Я л ь м а р. Ніколи. У цих стінах!…

Г і н а. Ну, тоді вниз — до Реллінга з Мольвіком?

Я л ь м а р. Не вимовляй цих імен! Досить мені згадати про них — шматок не лізе до горла. Ні, мабуть, доведеться мені в бурю і негоду стукати від дверей до дверей, шукаючи, де б нам зі старим батьком прихилити наші голови.

Г і н а. Куди ж ти підеш без капелюха, Екдалю? Капелюха ж нема?

Я л ь м а р. Ой, ці двоє негідників, вмістилище всіх пороків! А капелюх, звичайно, треба дістати. (Бере другий бутерброд.) Треба вжити заходів. Я ще не збираюся назавжди попрощатися з життям. (Шукає щось на таці.)

Г і н а. Що ти шукаєш?

Я л ь м а р. Масло.

Г і н а. Масло — зараз подам. (Виходить до кухні.)

Я л ь м а р (кричить їй наздогін). Та не турбуйся! Я можу задовольнитися і скоринкою черствого хліба.

Г і н а (приносить масляничку). На ось. Свіженьке. (Наливає йому другу чашку кави.)

Яльмар сідає на диван, намащує масла на бутерброд, їсть і п’є деякий час мовчки.

Я л ь м а р. Чи міг би я… Без усяких чіплянь… З будь-чийого боку прожити там у вітальні день, другий?

Г і н а. Та чудово, якщо тільки хочеш.

Я л ь м а р. Тому що я не бачу ніякої можливості зібрати так одразу всі батькові речі.

Г і н а. Та й треба ж спочатку сказати йому, що ти більше не хочеш жити з нами.

Я л ь м а р (відсуваючи від себе чашку). Так, і це теж. Знову розпочинати усю цю мороку! Мені треба обміркувати… Перепочити трохи… Не можу ж я взяти собі на плечі все одразу протягом одного дня.

Г і н а. Та ще в таку негоду. Он як мете.

Я л ь м а р (перекладаючи лист комерсанта Верле). Папірець, як бачу, все ще валяється тут.

Г і н а. Я й не торкалась до нього.

Я л ь м а р. Мене цей папірець, звичайно, не обходить.