Розділ «Дика качка»

Г р е г е р с. Дитяча жертва. Гедвіг умовила твого батька застрелити дику качку!

Г і н а. Та невже?…

Я л ь м а р. Навіщо це?

Г р е г е р с. Вона хотіла пожертвувати заради тебе найдорожчим своїм скарбом і тим повернути собі твою любов.

Я л ь м а р (м’яко, схвильовано). Ах, люба дитинка…

Г і н а. І треба ж таке вигадати!

Г р е г е р с. Вона тільки й думала, як би то повернути твою любов, Яльмаре. Їй здавалося, що вона жити без неї не може.

Г і н а (стримуючи сльози). Сам тепер бачиш, Екдалю.

Я л ь м а р. Гіно, де вона?

Г і н а (хлипаючи). Бідолашна… Мабуть, у кухню забилася.

Я л ь м а р (іде і широко відчиняє двері до кухні). Гедвіг! Іди сюди! Іди до мене! (Зазирає на кухню.) Та її там нема.

Г і н а. То в своїй комірчині, певно.

Я л ь м а р (з другої кімнати). І там нема. (Повертається до павільйону.) Пішла чи що?

Г і н а. Та ти ж не давав їй ніде приткнутися.

Я л ь м а р. Коли б тільки швидше вона повернулася, щоб я міг як слід сказати їй!… Ну тепер знову все буде гаразд, Грегерсе. Тепер я вірю, що ми можемо почати нове життя.

Г р е г е р с (тихо). Я це знав. Відродження повинно було прийти через дитину.

С т а р и й Е к д а л ь виходить зі своєї кімнати у повній парадній формі, силкується причепити шаблю.

Я л ь м а р (вражений). Батьку! Ти тут?!

Г і н а. Ви, виходить, у себе в кімнаті стріляли?

Е к д а л ь (сердито). То ти вже сам-один почав ходити на полювання, Яльмаре?