Розділ «Дика качка»

Гедвіг блукає по кімнаті, потім прямує до кухонних дверей. У цей час чути стукіт у двері на горищі. Гедвіг іде і трошки відсуває двері. С т а р и й Е к д а л ь виходить, і Гедвіг знову засуває двері.

Е к д а л ь. Гм… Невелика втіха від такого ранкового обходу одинцем.

Г е д в і г. А чого ж ти — не хочеш пополювати сьогодні, дідусю?

Е к д а л ь. Не така погода сьогодні. Темінь, за два кроки нічого не видно.

Г е д в і г. Скажи, а тобі ніколи не хочеться постріляти у щось інше, крім кроликів?

Е к д а л ь. А чим погані кролики? А?

Г е д в і г. Ні, а, наприклад, у дику качку?…

Е к д а л ь. Хо-хо! Боїться, щоб я, бува, не застрелив її дикої качки! Ніколи в житті, — чуєш? Ніколи!

Г е д в і г. Та ти, мабуть, не зумів би. Їх, кажуть, важко стріляти, отих диких качок.

Е к д а л ь. Не зумів би? Овва!

Г е д в і г. А як би ти стріляв, дідусю? Не в мою качку, а в інших?

Е к д а л ь. Треба в груди цілити, — розумієш? І проти пера, а не за пером, — розумієш?

Г е д в і г. Тоді одразу на смерть, дідусю?

Е к д а л ь. Атож, на смерть, якщо вмієш стріляти. Гм… Тепер, мабуть, пора мені і причепуритися. Гм… Розумієш, гм… (Виходить до себе.)

Гедвіг вичікує трохи, скоса поглядає на двері вітальні, підходить до полиць, стає навшпиньки, дістає з верхньої полиці пістолет і розглядає його. Г і н а входить з вітальні із щіткою і ганчіркою. Гедвіг швидко і непомітно кладе пістолет на одну з полиць.

Г і н а. Не рийся в татових речах, Гедвіг.

Г е д в і г (відходячи від полиць). Я тільки прибрати хотіла.

Г і н а. Іди краще на кухню і подивись, щоб кава не прохолола. Хочу взяти із собою на таці, коли спущуся вниз.

Гедвіг виходить до кухні. Гіна починає підмітати підлогу і прибирати кімнату. Через кілька хвилин вхідні двері повільно відчиняються і з них визирає Я л ь м а р Е к д а л ь. Він у накинутому на плечі пальті, але без капелюха; він невмитий, непричесаний; очі заспані, каламутні.

Г і н а (завмирає із щіткою в руці, дивлячись на чоловіка). Ах, Екдалю… Ти все-таки прийшов?