Розділ «Дика качка»

Г і н а. Ти певен, Екдалю?

Я л ь м а р. Сама поглянь.

Г і н а. Отакої, багато я тямлю!

Я л ь м а р. Гедвіг, можна мені розпечатати… І прочитати?

Г е д в і г. Будь ласка, якщо хочеш.

Г і н а. Ні, не сьогодні, Яльмаре. Адже це на завтра.

Г е д в і г (тихо до матері). Ну дай же йому прочитати! Напевно, там щось хороше; тато зрадіє, і знову в нас буде весело.

Я л ь м а р. Значить, можна розпечатати?

Г е д в і г. Прошу, тату. Цікаво, що там таке!

Я л ь м а р. Добре. (Розпечатує конверт, дістає листа, читає і ніяковіє.) Та що ж це таке?…

Г і н а. Що там написано?

Г е д в і г. Тату, та кажи скоріше!

Я л ь м а р. Заждіть! (Перечитує листа, блідне, але стримується, говорить порівняно спокійно.) Це дарчий лист, Гедвіг.

Г е д в і г. Що ти кажеш? Що ж мені дарують?

Я л ь м а р. Читай сама.

Гедвіг йде до столу і читає біля лампи.

(Півголосом, стискаючи кулаки.) Очі! Очі! І цей лист!

Г е д в і г (переживаючи читання). Але, мені здається, це дідусеві?…

Я л ь м а р (бере у неї листа). Гіно… Тобі це зрозуміло?

Г і н а. Та я ж нічого не знаю. Скажи, у чому річ?