Розділ «Дика качка»

Я л ь м а р. Комерсант Верле пише до Гедвіг, що її дідусеві більше не треба гнути спину над переписуванням паперів, і він буде з цього часу одержувати з контори по сто крон щомісяця…

Г р е г е р с. Ага!

Г е д в і г. Сто крон, мамо! Це я теж прочитала.

Г і н а. Що ж, чудово для старого.

Я л ь м а р. Сто крон, поки він їх потребує, тобто, значить — до кінця життя.

Г і н а. Значить, він тепер забезпечений, бідолаха.

Я л ь м а р. А ось — найголовніше. Ти, мабуть, не дочитала, Гедвіг. Після смерті старого дар цей переходить до тебе.

Г е д в і г. До мене? Усе?

Я л ь м а р. Тобі забезпечується та сама пенсія на все твоє життя. Чуєш, Гіно?

Г і н а. Чую, чую.

Г е д в і г. Уяви — стільки грошей! (Термосить його.) Тату, тату, та хіба ти не радий?…

Я л ь м а р (відхиляє її). Радий! (Ходить по кімнаті.) О, які горизонти, які перспективи розгортаються передо мною! Гедвіг!… Це Гедвіг він так щедро забезпечує!

Г і н а. Та завтра ж день її народження…

Г е д в і г. Однаково тобі все дістанеться, тату. Адже я все віддаватиму тобі і мамі.

Я л ь м а р. Мамі! Ще б пак!

Г р е г е р с. Яльмаре, це тобі ставлять пастку.

Я л ь м а р. Ти гадаєш? Знову пастка?

Г р е г е р с. Ось що він сказав мені, коли був тут сьогодні вранці: Яльмар Екдаль не така людина, за яку ти його маєш…

Я л ь м а р. Не така людина!…

Г р е г е р с. І це ти побачиш, сказав він.