Розділ «Дика качка»

Я л ь м а р. Та ось… Не знаю, чи можу я без будь-яких церемоній висловитися про твого батька?

Г р е г е р с. Прошу. Не зважай на мене.

Я л ь м а р. Ну гаразд. Ось бачиш, мене обурює думка, що здійснити ідею справжнього подружжя судилося не мені, а йому.

Г р е г е р с. Ну як ти можеш так говорити?

Я л ь м а р. Та, звичайно, воно так і виходить. Твій батько з Бертою Сьорбю беруть тепер саме такий шлюб, побудований на повному довір’ї і безумовній взаємній відвертості. Вони одне одного не морочили, нічого не таїли одне від одного. Все ясно, щиро між ними; ніяких недомовок; проголошено, якщо можна так висловитись, цілковите взаємне відпущення гріхів.

Г р е г е р с. Ну, припустімо; що з того?

Я л ь м а р. Та в цьому власне і вся суть. Адже тут, виходить, саме в наявності усе те складне, важке… Що ти сам вважаєш необхідною підвалиною справжнього подружжя.

Г р е г е р с. Але ж це зовсім інша річ, Яльмаре. Не будеш же ти порівнювати ні себе, ні дружини своєї з тими двома? Ну, адже ти мене розумієш…

Я л ь м а р. Я все-таки не можу збутися думки, що в цьому є щось таке, що збурює в мені почуття справедливості. Виходить, начебто і нема на світі ніякої вищої справедливості.

Г і н а. Фі, Екдалю, не говори так, ради Бога!

Г р е г е р с. Гм… Не будемо заглиблюватися в такі питання.

Я л ь м а р. Але, з другого боку, я начебто все-таки бачу провідну руку долі. Адже Верле осліпне.

Г і н а. Ну, це либонь ще не напевно.

Я л ь м а р. Це поза всяким сумнівом. У всякому разі, не нам у цьому сумніватися. Саме в цьому факті і полягає справедлива відплата. Він свого часу наслав сліпоту на довірливого ближнього…

Г р е г е р с. І не на одного, на жаль, а на багатьох.

Я л ь м а р. І ось тепер насувається невблаганна таємнича сила і осліпляє його самого.

Г і н а. Ні, як ти можеш говорити такі речі! Просто аж страх бере!

Я л ь м а р. Іноді корисно заглибитись у неосягнутий бік нашого існування.

Г е д в і г у капелюшку і пальті, весела, задихана, вбігає з вхідних дверей.

Г і н а. Ти вже повернулась?