Розділ «Дика качка»

Г е д в і г. Так, мені не хотілося більше гуляти. І зате я зустріла когось біля воріт.

Я л ь м а р. Певно, фру Сьорбю?

Г е д в і г. Так.

Я л ь м а р (ходячи по кімнаті туди і сюди). Сподіваюсь, зустрілися з нею востаннє.

Мовчанка.

Г е д в і г (розгублено переводить очі з батька на матір і на Грегерса, силкуючись зрозуміти загальний настрій, потім підходить до Яльмара; пестячись). Тату!

Я л ь м а р. Ну, чого тобі, Гедвіг?

Г е д в і г. Фру Сьорбю щось мені принесла.

Я л ь м а р (спиняється). Тобі?

Г е д в і г. Подарунок на завтра.

Г і н а. Берта завжди що-небудь дарує тобі на народження.

Я л ь м а р. Який же це подарунок?

Г е д в і г. Ні, сьогодні це секрет. А завтра вранці мама має покласти мені його на ліжко.

Я л ь м а р. Ах, знову ці секрети поза моєю спиною!

Г е д в і г (поквапно). Та ні, поглянь, будь ласка. Великий лист. (Виймає з кишені пальта лист.)

Я л ь м а р. Ще й лист?

Г е д в і г. Та тільки й всього! Інше, мабуть, потім буде. Але ти уяви — лист! Я ніколи ще не одержувала листів. На ньому так і написано: «Фрьокен Гедвіг Екдаль». Оце я фрьокен!

Я л ь м а р. Покажи-но.

Г е д в і г (простягає йому листа). Ось, дивись.

Я л ь м а р. Почерк комерсанта Верле.