Розділ «Дика качка»

Я л ь м а р. Так, побачиш, чи дам я заткнути собі рота грішми!

Г е д в і г. Мамо, та що ж це таке?

Г і н а. Іди до себе і скинь пальто.

Гедвіг мало не плачучи іде до кухні.

Г р е г е р с. Так, Яльмаре, побачимо, хто мав рацію, він чи я.

Я л ь м а р (поволі розриває папір навпіл, кладе обидві половинки на стіл і каже). Ось моя відповідь.

Г р е г е р с. Я цього сподівався.

Я л ь м а р (підходить до Гіни, яка стоїть біля грубки, і говорить до неї глухо). А тепер ніяких таємниць більше. Якщо ти цілком порвала з ним, коли… Покохала мене, — як ти це називаєш, — то чому ж він допоміг нам одружитися?

Г і н а. Він, мабуть, думав, що проторує стежку і сюди в дім.

Я л ь м а р. Тільки тому? Він не боявся певних наслідків?

Г і н а. Я не розумію, про що ти говориш?

Я л ь м а р. Я хочу знати, чи має твоя дитина право жити під моїм дахом.

Г і н а (випростовується, блискаючи очима). І ти ще питаєш!

Я л ь м а р. Скажи мені одне: Гедвіг — моя дочка… Чи… Ну?

Г і н а (дивиться на нього з холодною впертістю). Не знаю.

Я л ь м а р (трохи тремтячим голосом). Ти цього не знаєш?

Г і н а. Звідки я можу знати? Така, як я…

Я л ь м а р (тихо, одвертаючись від неї). То мені нема чого більше робити в цьому домі.

Г р е г е р с. Подумай гарненько, Яльмаре!

Я л ь м а р (бере своє пальто). Тут нема чого більше думати такій людині, як я.