Розділ «Дика качка»

Г р е г е р с. Як! І ти хочеш?…

Я л ь м а р. …до бухгалтера Гроберга, кажу я, і взяти в нього рахунок — скільки я винен комерсантові. Я хочу заплатити цей борг честі!… Ха-ха-ха! Саме — борг честі. Але годі про це. Я сплачу все з відсотками. По п’ять відсотків.

Г і н а. Але, любий Екдалю, це нам, їй-богу, не по грошах.

Я л ь м а р. Передайте вашому женихові, що я невтомно працюю над своїм винаходом. Скажіть йому, що мене тільки й підтримує в цій дуже важкій роботі бажання скинути із себе гнітючий тягар боргу. Ось чому я взявся до цього винаходу. Увесь прибуток піде на те, щоб мені визволитися від боргових зобов’язань перед вашим майбутнім чоловіком.

Ф р у С ь о р б ю. Тут щось сталося, мабуть.

Я л ь м а р. Атож.

Ф р у С ь о р б ю. Ну то бувайте здорові. Мені б треба ще про дещо поговорити з тобою, Гіно. Але це вже іншим разом. Прощавайте!

Яльмар і Грегерс мовчки вклоняються їй; Гіна йде провести її до дверей.

Я л ь м а р. Не далі порога, Гіно!

Ф р у С ь о р б ю виходить. Гіна зачиняє за нею двері.

Ну от, Грегерсе. Тепер я звільнився від цього гнітючого боргового зобов’язання.

Г р е г е р с. В усякому разі, скоро звільнишся.

Я л ь м а р. Гадаю, мою поведінку можна назвати коректною?

Г р е г е р с. Ти саме та людина, за яку я тебе завжди вважав.

Я л ь м а р. Бувають такі випадки, коли не можна поступатися ідеальними вимогами. Але, як батькові і годувальникові сім’ї, мені буде сутужно. Як ти гадаєш, чи легко для людини неімущої сплатити багаторічний борг, який, так би мовити, припав порохом забуття! Та що тут казати, — людина в мені теж домагається своїх прав.

Г р е г е р с (кладе руки йому на плечі). Любий Яльмаре… Ну хіба не добре, що я прийшов до вас?

Я л ь м а р. О, звичайно, добре.

Г р е г е р с. І хіба не добре, що ти з’ясував собі усі свої стосунки?

Я л ь м а р (з деяким роздратуванням). Так, звичайно, добре. Ось одне тільки… Почуття справедливості в мені обурене.

Г р е г е р с. Чим саме?