Розділ «Дика качка»

Я л ь м а р. Поки у неї є батько!… Поки я не заплющив очей!

Стукіт у вхідні двері.

Г і н а. Тсс, Екдалю, хтось прийшов. (Гукає.) Увійдіть!

Входить ф р у С ь о р б ю, у верхньому одязі.

Ф р у С ь о р б ю. Добрий вечір!

Г і н а (йдучи їй назустріч). Ах, це ти, Берто!…

Ф р у С ь о р б ю. Власною персоною. Але, мабуть, я не в пору?

Я л ь м а р. Та крий Боже! Вісниця з такого дому…

Ф р у С ь о р б ю (до Гіни). Правду кажучи, я не сподівалася, що застану вдома чоловіків, і забігла до тебе на хвилинку побазікати і попрощатись.

Г і н а. Он що?… Ти виїздиш?

Ф р у С ь о р б ю. Так, завтра вранці… До Гірської долини. Пан Верле поїхав туди сьогодні по обіді. (Мимохідь до Грегерса.) Можу передати вам вітання від нього.

Г і н а. Та як же це так?

Я л ь м а р. То пан Верле поїхав? І ви тепер за ним?

Ф р у С ь о р б ю. Так. Що ви на це скажете, Екдалю?

Я л ь м а р. Скажу: бережіться!

Г р е г е р с. Я тобі поясню, в чому річ. Батько мій одружується з фру Сьорбю.

Я л ь м а р. Одружується з нею!

Г і н а. Ну нарешті, Берто!

Р е л л і н г (не цілком твердим голосом). Ну це все ж таки неправда?

Ф р у С ь о р б ю. Ні, любий Реллінг, щира правда.