Розділ «Дика качка»

Я л ь м а р (зупиняючись). Ти ж чуєш, я не займу її — заради тебе. Жодна волосина не впаде з її голови… Ну я сказав, що не займу її. Є завдання більш важливі. Але тепер час би тобі пройтися, Гедвіг. Саме смеркає.

Г е д в і г. Мені сьогодні не хочеться.

Я л ь м а р. Ні, йди. Ти щось начебто мружишся. Тобі шкодять усі ці випари. Тут таке затхле повітря.

Г е д в і г. Ну добре, я спущуся чорними сходами і пробіжусь трошки. Пальто і капелюшок?… Та вони ж у мене. Тату… То ти гляди, не кривдь бідної дикої качки, поки мене не буде.

Я л ь м а р. Жодна пір’їна не впаде з її голови. (Притягає Гедвіг до себе.) Ти і я, Гедвіг… Нас двоє… Ну іди, іди!

Г е д в і г киває батькам і виходить до кухні. Яльмар ходить по кімнаті, понурившись.

Гіно!

Г і н а. Що?

Я л ь м а р. Із завтрашнього дня… Чи, скажемо, з післязавтрашнього… Я бажав би сам вести прибутково-видаткову книгу.

Г і н а. І книгу хочеш сам вести?

Я л ь м а р. Або хоч перевіряти прибутки.

Г і н а. Ах, Господи, ну це буде нескладна робота.

Я л ь м а р. Щось не віриться… Здається, щось надто довго водяться в тебе гроші. (Зупиняючись і дивлячись на неї.) Чим це пояснити?

Г і н а. Та чи багато нам з Гедвіг потрібно.

Я л ь м а р. А чи правда, що старому так щедро платять за переписування у комерсанта Верле?

Г і н а. Не знаю, чи щедро. Звідки мені знати, як платять за таку роботу?

Я л ь м а р. Але скільки ж він одержує приблизно? Кажи!

Г і н а. Різно. Виходить, я думаю, майже рівнісінько стільки, скільки старий коштує нам, та ще й йому самому трошки залишається на кишенькові витрати.

Я л ь м а р. Скільки він коштує нам! І ти цього не казала мені досі!

Г і н а. Та як же я могла? Ти так радів, думаючи, що він усе одержує від тебе.