Розділ «Дика качка»

В е р л е. Добре, а потім? З чого ти житимеш?

Г р е г е р с. У мене є деякі заощадження.

В е р л е. Та чи надовго їх вистачить?

Г р е г е р с. На мій вік вистачить, я гадаю.

В е р л е. Що ти цим хочеш сказати?

Г р е г е р с. Більше я відповідати тобі не буду.

В е р л е. То прощавай, Грегерсе.

Г р е г е р с. Прощавай.

В е р л е виходить.

Я л ь м а р (виглядаючи з вітальні). Пішов, чи що?

Г р е г е р с. Пішов.

Я л ь м а р і Р е л л і н г входять. Г і н а і Г е д в і г теж приходять з кухні.

Р е л л і н г. Пропав наш сніданок.

Г р е г е р с. Одягайся, Яльмаре, нам з тобою треба зробити довгу прогулянку.

Я л ь м а р. Дуже радий. А чого приходив твій батько? Щось відносно мене?

Г р е г е р с. Підемо, тоді й поговоримо. Я зайду до себе накинути пальто. (Виходить.)

Г і н а. Не йди з ним, Екдалю!

Р е л л і н г. І я кажу — не йди. Залишайся з нами.

Я л ь м а р (бере капелюх і пальто). Ще чого! Друг юності відчуває потребу вилити передо мною свою душу!…

Р е л л і н г. Та хай йому чорт, чи ти не бачиш, що він не при своєму розумі, з глузду з’їхав, божевільний.