Розділ «Дика качка»

Я л ь м а р. Гм… Хіба мало до чого доводиться звикати на цьому світі! (Блукає по кімнаті.) Приходив хто, коли мене не було?

Г і н а. Нікого, крім тієї парочки.

Я л ь м а р. Нових замовлень не було?

Г і н а. Сьогодні не було.

Г е д в і г. Побачиш, тату, завтра напевно будуть.

Я л ь м а р. Будемо сподіватись! Із завтрашнього дня я думаю якнайсерйозніше взятися до діла.

Г е д в і г. Завтра! Ти хіба забув, який узавтра день?

Я л ь м а р. Ах, так… Ну то післязавтра. Віднині я все робитиму сам. Я бажаю працювати сам, без будь-яких помічників.

Г і н а. Та що ж з цього буде, Екдалю? Ти тільки все собі розладнаєш. Я вже управлюся з фотографією, а в тебе своє діло — твій винахід.

Г е д в і г. І дика качка, тату… І кури, і кролики, і…

Я л ь м а р. Не базікайте мені про ці дурниці! Із завтрашнього дня ноги моєї більше не буде на горищі.

Г е д в і г. Але ти ж обіцяв мені, тату, що завтра там буде свято…

Я л ь м а р. Гм… Так, так. Ну то з післязавтрашнього. А цій проклятій дикій качці я б в’язи скрутив!

Г е д в і г (скрикує). Дикій качці!

Г і н а. Та чи це чуване!

Г е д в і г (смикаючи Яльмара за рукав). Ні, тату… Адже це моя дика качка!

Я л ь м а р. Через це я і не займу її. Не стане відваги… Заради тебе, Гедвіг. Але я глибоко відчуваю, що слід би. Не треба було мені терпіти у своєму домі тварюки, що побувала у тих руках.

Г і н а. Господи Боже, через те, що дідусь дістав її від цього негідника Петтерсена…

Я л ь м а р (блукає по кімнаті). Є певного роду вимоги… Як їх назвати?… Скажемо — ідеальні вимоги… Тобто вимоги, якими не можна поступатися, не поранивши своєї душі.

Г е д в і г (ідучи за ним). Але ти подумай, дика качка… Бідолашна дика качка!