Розділ «Дика качка»

Г е д в і г. Але що ти скажеш, — тата досі нема.

Г і н а. А ти певна, що його нема у Реллінга?

Г е д в і г. Нема. Я зараз бігала вниз чорним ходом і питала.

Г і н а. І обід все стоїть і холоне.

Г е д в і г. Еге, подумай! Тато завжди так акуратно приходив додому в обід!

Г і н а. Незабаром прийде, — побачиш.

Г е д в і г. Та хоч би прийшов! А то мені якось моторошно робиться.

Г і н а (скрикує). Ось і він!

З вхідних дверей з’являється Я л ь м а р Е к д а л ь.

Г е д в і г (кидаючись до нього). Тату! Ми вже тебе ждали-ждали!

Г і н а (поглядаючи на нього скоса). Як ти забарився, Екдалю.

Я л ь м а р (не дивлячись на неї). Так, запізнився трохи. (Скидає пальто.)

Гіна і Гедвіг хочуть допомогти йому, але він не дає.

Г і н а. Ти, певно, пообідав з Верле?

Я л ь м а р (вішає пальто). Ні.

Г і н а (прямує до кухні). То я подам тобі.

Я л ь м а р. Ні, облиш. Я не буду обідати.

Г е д в і г (підходячи до Яльмара). Ти нездужаєш, тату?

Я л ь м а р. Нездужаю? Ні, нічого. Ми з Грегерсом зробили таки стомливу прогулянку.

Г і н а. Це, мабуть, не по тобі, Екдалю. Ти незвичний.