Розділ «Дика качка»

Р е л л і н г. І потім, у тебе така розумна дружина… Дивись, як метушиться і шмигає тут у своїх повстяних пантофлях, похитуючи стегнами… Клопочеться, піклується про тебе.

Я л ь м а р. Чуєш, Гіно? (Киває до неї.) Ти добра подруга і супутниця життя.

Г і н а. Ну, ну, нічого вам мене розглядати. Критикани.

Р е л л і н г. І потім у тебе є Гедвіг, Екдалю, а?

Я л ь м а р (схвильований). Дівчинка — так! Дівчинка перш за все. Гедвіг, ходи-но до мене. (Гладить її по голові.) А який день у нас завтра, а?

Г е д в і г (торкає його). Ну не треба казати, тату!

Я л ь м а р. Просто ножем по серцю, як подумаєш, що не можна відсвяткувати цей день якнайурочистіше. Що ж… Всього-на-всього маленьке свято на горищі…

Г е д в і г. То це ж бо розкіш, тату!

Р е л л і н г. Ось зачекай, діждемося ми з тобою цього незвичайного винаходу, Гедвіг!

Я л ь м а р. Так, так! Тоді побачиш!… Гедвіг, я вирішив забезпечити твоє майбутнє. Ти добре проживеш свій вік. Я зажадаю дечого для тебе… Це і буде єдиною нагородою бідному трудівникові.

Г е д в і г (обвиваючи руками його шию, шепоче). Любий, любий татусю!

Р е л л і н г (до Грегерса). Ну, як по-вашому? Чи не добре хіба для різноманітності посидіти за щедро заставленим столом серед щасливої сім’ї?

Я л ь м а р. Так, ці години за столом я дорого ціную.

Г р е г е р с. Щодо мене, то мені не по собі серед болотних випарувань.

Р е л л і н г. Болотних випарувань?

Я л ь м а р. Знову ти зі своїми дурницями!

Г і н а. Тут, хвалити Бога, ніяким болотом не тхне, пане Верле! Кожного божого дня провітрюю.

Г р е г е р с (виходячи з-за столу). Навряд чи вам пощастить вивітрити той сморід, який я маю на увазі.

Я л ь м а р. Сморід?

Г і н а. Ні, як тобі це подобається, Екдалю!