Розділ «Дика качка»

Р е л л і н г. Пробачте, чи не самі ви принесли його з собою з ваших заводських нетрів?

Г р е г е р с. Це тільки ви можете назвати смородом те, що я приношу в цей дім.

Р е л л і н г (підходячи до нього). Послухайте-но, ви, пане Верле-молодший! Я дуже підозрюю, що ви й сюди з’явилися з вашими неурізаними «ідеальними вимогами» в задній кишені.

Г р е г е р с. Я ношу їх у себе в грудях!

Р е л л і н г. Ну де б ви їх там не носили, хай йому чорт, тільки не раджу вам ставити їх, поки я тут.

Г р е г е р с. А коли я все-таки насмілюсь?

Р е л л і н г. Тоді вас скинуть зі сходів сторч головою, так і знайте!

Я л ь м а р (підводиться). Але, Реллінг!

Г р е г е р с. Ну що ж, скиньте…

Г і н а (стаючи між ними). Ні, цього не можна, Реллінг. Але я скажу теж, пане Верле, не вам би говорити тут про сморід після того, що ви накоїли там у себе з грубкою!

Стукіт у вхідні двері.

Г е д в і г. Мамо, стукають.

Я л ь м а р. Ну от, ще хтось приплентався!…

Г і н а. Стривай, я зараз подивлюсь… (Іде, відчиняє двері і відступає вражена.) Ох!…

В е р л е (у хутряному пальті, переступаючи поріг). Прошу вибачити, але мені сказали, що син мій живе тут.

Г і н а (задихаючись від хвилювання). Так.

Я л ь м а р (підходячи до Верле). Чи не зволить пан комерсант завітати?…

В е р л е. Дякую. Мені треба тільки поговорити з моїм сином.

Г р е г е р с. Що таке? Я тут.

В е р л е. Я бажаю поговорити з тобою у тебе.