Розділ «Дика качка»

Я л ь м а р. Що ж, це цілком резонно, я гадаю… Дай-но масла, Гіно.

Р е л л і н г. І шматок сала Мольвіку.

М о л ь в і к. Брр! Тільки не сала.

Стукіт у двері з горища.

Я л ь м а р. Відчини, Гедвіг, дідусь хоче вийти.

Гедвіг іде і трохи відсуває одну половину дверей. С т а р и й Е к д а л ь виходить із шкуркою кролика. Гедвіг знову засовує двері.

Е к д а л ь. Доброго здоров’я, панове! Чудово пополював. Он якого здорового застрелив.

Я л ь м а р. І оббілував — без мене!…

Е к д а л ь. Навіть і посолив. Чудове, ніжне м’ясо у кроликів! І таке солодке! Просто цукор… Приємного апетиту, панове! (Виходить до себе.)

М о л ь в і к (схоплюючись). Пробачте… Я не можу… Мені треба якомога скоріше вниз…

Р е л л і н г. Ти випий содової водички, друже!

М о л ь в і к (біжить до дверей). У!… У!… (Вибігає.)

Р е л л і н г (до Яльмара). Вип’ємо за старого мисливця!

Я л ь м а р (цокається з ним). За спортсмена, що стоїть на краю могили!

Р е л л і н г. За вкритого сивиною!…

П’ють.

До речі, скажи мені, він, власне, тільки сивуватий чи зовсім сивий, як лунь?

Я л ь м а р. Як тобі сказати? І так і сяк. По суті, в нього мало що залишилось на маківці.

Р е л л і н г. І з перукою люди живуть. А щаслива ти, правду сказати, людина, Екдалю! Ти поставив перед собою прекрасне завдання! Тобі є до чого прагнути…

Я л ь м а р. Я і прагну, можеш мені повірити.