Розділ «Дика качка»

Г і н а. Ні, щось не чула.

Р е л л і н г. І добре. А то він просто біда, як розбушувався.

Г і н а. Невже правда, Мольвік?

М о л ь в і к. Поставимо хрест на події ночі. Моє найкраще «я» тут ні при чому.

Р е л л і н г (до Грегерса). На нього іноді находить — наче навождення, і тоді мені тільки й лишається, що йти з ним пиячити. Демонічна натура наш кандидат Мольвік.

Г р е г е р с. Демонічна?

Р е л л і н г. Так, демонічна.

Г р е г е р с. Гм…

Р е л л і н г. А демонічні натури не такі, щоб іти прямою стежкою; нема, нема та й звернуть набік… Ну а ви все сидите там, на цьому поганому, закоптілому заводі?

Г р е г е р с. Сидів досі.

Р е л л і н г. І що ж ви, одержали нарешті повністю по своїх «вимогах»?

Г р е г е р с. Вимогах? (Зрозумівши.) Ах, так.

Я л ь м а р. Ти пред’являв векселі, Ґрегерсе?

Г р е г е р с. А, пусте.

Р е л л і н г. Пред’являв-таки. Обходив там усіх обивателів, ставлячи до них якісь «ідеальні вимоги», — як він висловлювався.

Г р е г е р с. Я був тоді дуже молодий.

Р е л л і н г. Це правда. Ви були страшенно молоді. І ваші «ідеальні вимоги» так ні разу й не були задоволені, поки я жив там.

Г р е г е р с. І пізніше теж.

Р е л л і н г. Ну і ви, сподіваюсь, настільки порозумнішали з того часу, що трохи скинули з тих вимог.

Г р е г е р с. Ніколи, якщо передо мною справжня людина.