Розділ «Дика качка»

Г р е г е р с. Ще б пак! Цьому можна повірити.

Я л ь м а р. Так, бо мені це шкодить. І ніяких болотних міазмів тут нема. Не розкішно живе бідний фотограф… Скромна його доля… Але я винахідник і годую сім’ю. Це й підтримує мене і підносить над моєю скромною долею… А! Ось і сніданок!

Г і н а і Г е д в і г несуть пляшки з пивом, графинчик з горілкою, склянки та ін. У цей час з вхідних дверей з’являються М о л ь в і к і Р е л л і н г, обоє без капелюхів і без пальт. Мольвік у чорному.

Г і н а (ставить пляшки на стіл). Ці двоє, звичайно, не запізняться.

Р е л л і н г. Мольвік зачув запах вінегрету, — його й не втримати. Ще раз здрастуйте, фру Екдаль.

Я л ь м а р. Грегерсе, дозволь тобі відрекомендувати кандидата Мольвіка. А це лікар… Та Реллінга ти ж знаєш?

Г р е г е р с. Трошки.

Р е л л і н г. Е, та це пан Верле молодший. Так, ми з вами погиркалися трошки там, на заводі в Гірській долині. Ви, здається, щойно переїхали сюди?

Г р е г е р с. Сьогодні вранці.

Р е л л і н г. А під вами живемо ми з Мольвіком, так що вам недалеко ходити по лікаря і по пастора, якщо буде потреба.

Г р е г е р с. Дякую. Це може-таки статися. Вчора нас сиділо за столом тринадцятеро.

Я л ь м а р. Ах, знову ти з неприємностями!

Р е л л і н г. Тобі нема чого хвилюватися, Екдалю, тебе це не торкається.

Я л ь м а р. Дуже б хотів цього, заради сім’ї… Ну давайте-но сядемо, будемо їсти, пити і веселитися.

Г р е г е р с. Ми хіба не зачекаємо на твого батька?

Я л ь м а р. Ні, він велів подати собі потім до його кімнати. Сідайте ж!

Чоловіки сідають за стіл, їдять і п’ють. Г і н а і Г е д в і г входять і виходять, прислуговуючи.

Р е л л і н г. Вчора Мольвік страх як розгулявся, фру Екдаль.

Г і н а. Он як? Вчора знову?

Р е л л і н г. Ви не чули, коли я привів його додому вночі?