Розділ «Дика качка»

Г р е г е р с. Гм…

Я л ь м а р. Ну, я, знаєш, і вирішив за краще враз порвати всі старі зв’язки і відносини. Це особливо радив мені твій батько. А оскільки він виявив таку готовність підтримати мене…

Г р е г е р с. Батько?

Я л ь м а р. Авжеж; хіба тобі не відомо? А то звідки б мені було взяти гроші, щоб навчитися фотографії і відкрити ательє? Адже це недешево коштує.

Г р е г е р с. І на все це дав гроші батько?

Я л ь м а р. Ну звичайно, мій милий. Хіба ти не знаєш? Я так його зрозумів, що він про все писав тобі.

Г р е г е р с. Жодного слова про те, що це він усе влаштував. Забув, мабуть. Ми з ним взагалі обмінюємося лише суто діловими листами. То, виходить, це все батько!…

Я л ь м а р. Звичайно; він тільки не хотів, щоб люди про це довідалися. А то все він. Він дав мені можливість і одружитися. Чи… Ти й цього не знав?

Г р е г е р с. Ні, і цього не знав. (Поплескавши його по плечі.) Любий Яльмаре, я не можу тобі висловити, як усе це мене тішить… І мучить. Мабуть, все-таки я був несправедливий до батька… У дечому. Виходить, що в нього є серце. Виявляється совість…

Я л ь м а р. Совість?…

Г р е г е р с. Ну та назви, як хочеш. Ні, далебі, мені навіть бракує слів, щоб висловити, як мене тішить усе, що ти зараз розповів про батька… То ти одружений, Яльмаре? А мені доведеться перестати журитися цим. Ну, сподіваюсь, ти щасливий у шлюбі?

Я л ь м а р. Та ще й як! Така мила ділова жінка, що кращої й бажати не можна. І не те щоб уже зовсім неосвічена.

Г р е г е р с (трохи здивовано). Ну звичайно.

Я л ь м а р. Знаєш, саме життя виховує. Щоденне спілкування зі мною… І до того ж, у нас буває дехто — люди обдаровані… Далебі, ти тепер і не впізнав би Гіни.

Г р е г е р с. Гіни?

Я л ь м а р. Так, любий мій, чи ти забув, що її звуть Гіною?

Г р е г е р с. Кого, кого звуть Гіною? Я ж бо і не знаю зовсім…

Я л ь м а р. Невже ти не пам’ятаєш, що вона якийсь час служила у вашому домі?

Г р е г е р с (дивлячись на нього). То це Гіна Гансен?…

Я л ь м а р. Звичайно, Гіна Гансен.