Розділ «Дика качка»

Дія перша

У домі Верле. Його кабінет. Розкішне і комфортабельне умеблювання: шафи з книжками; м’які меблі; серед кімнати письмовий стіл з паперами і конторськими книгами; на лампах зелені абажури, які пом’якшують освітлення. У середній стіні відчинені навстіж двері з розсунутими портьєрами. Крізь двері видно другу, велику, гарно умебльовану кімнату, яскраво освітлену лампами і бра. На передньому плані, праворуч, у кабінеті невеличкі двері під шпалери, що ведуть до контори. На передньому плані ліворуч — камін, в якому палає вугілля, а трохи далі, в глибині, двостулкові двері до їдальні.

Лакей комерсанта П е т т е р с е н, у лівреї, та найманий лакей Й є н с е н, у чорному фраку, прибирають кабінет. У другій великій кімнаті видно ще двох-трьох найманих лакеїв, які так само прибирають, засвічують вогні тощо. З їдальні долинає гучна розмова і сміх; згодом чути дзенькіт ножа об склянку; настає тиша; хтось проголошує тост; лунають вигуки «браво» і знову шум і розмови.

П е т т е р с е н (засвічуючи лампу на каміні і надіваючи абажур). Ні, послухайте-но, Йєнсене, — як ото старий наш розпинається за здоров’я фру Сьорбю.

Й є н с е н (висуваючи вперед крісло). А чи правду кажуть люди, наче між ними щось є?

П е т т е р с е н. А біс його знає.

Й є н с е н. Він таки зальотник був свого часу.

П е т т е р с е н. Можливо.

Й є н с е н. Кажуть, на честь сина обід.

П е т т е р с е н. Авжеж, учора приїхав.

Й є н с е н. А я й не чув, що у комерсанта Верле є син.

П е т т е р с е н. Аякже, є. Тільки він постійно живе на заводі у Гірській долині. А до міста він не навідувався вже багато років, відколи я живу тут у домі.

Д р у г и й н а й м а н и й л а к е й (у дверях другої кімнати). Слухайте-но, Петтерсене, там якийсь старий…

П е т т е р с е н (бурчить). А, чорт їх носить у такий час!

Старий Е к д а л ь з’являється справа. Він у поношеному пальтечку, з піднятим коміром, у вовняних рукавицях, у руках палка і хутряна шапка; під пахвою пакет в обгортковому папері. Темно-руда, бруднувата перука і короткі сиві вуса.

(Йдучи йому назустріч.) Господи… А вам що тут потрібно?

Е к д а л ь (на дверях). До контори потрібно, Петтерсене, конче потрібно.

П е т т е р с е н. Контора вже з годину як закрита і…

Е к д а л ь. Про це чув ще біля воріт, батечку. Але Гроберг ще сидить там. То ти вже, будь ласка, Петтерсене, пропусти мене сюди. (Показує на невеличкі двері.) Ходив я цією дорогою.

П е т т е р с е н. Ну, вже проходьте. (Відчиняє двері.) Тільки запам’ятайте: назад прошу справжнім ходом. У нас гості.