Розділ «Дика качка»

Е к д а л ь. Знаю, знаю… Гм! Спасибі, батечку! Спасибі, друже! (Бубонить тихенько). Йолоп! (Іде до контори).

Петтерсен зачиняє за ним двері.

Й є н с е н. І цей хіба з конторських?

П е т т е р с е н. Ні, так, переписує дещо, коли є потреба. А свого часу теж хват був, старий оцей.

Й є н с е н. Воно й видно, що не з простих.

П е т т е р с е н. Авжеж. Лейтенантом був, можете мені повірити!

Й є н с е н. Ах, чорт! Лейтенантом?

П е т т е р с е н. Еге. Потім почав було торгувати лісом чи чимось таким. Кажуть, він ото з нашого комерсанта зле пожартував. Завод у Гірській долині був колись їхній спільний — розумієте? Я його добре знаю, старика цього. Нема, нема та й хильнемо з ним було по чарчині гіркої чи розіп’ємо по пляшечці баварського у мадам Еріксен.

Й є н с е н. Ну, здається, йому нема за що й частувати.

П е т т е р с е н. Господи, та ви ж розумієте, не він мене, а я його частую! По-моєму, слід уважити благородну людину, яку спіткала така-от біда.

Й є н с е н. Він що ж, збанкрутував?

П е т т е р с е н. Ні, значно гірше. Він же в кріпості відсидів.

Й є н с е н. У кріпості?

П е т т е р с е н. Чи в тюрмі. (Прислухаючись.) Тсс! Встають з-за столу.

Д в о є л а к е ї в зсередини широко розчиняють двері з їдальні. Першою входить ф р у С ь о р б ю, розмовляючи з д в о м а п а н а м и. За ними помалу з’являється решта, в тому числі й сам В е р л е. Останніми йдуть Я л ь м а р Е к д а л ь і Г р е г е р с В е р л е.

Ф р у С ь о р б ю (мимохідь). Петтерсене, каву подасте до концертної зали.

П е т т е р с е н. Слухаю, фру Сьорбю.

Ф р у С ь о р б ю з д в о м а с п і в б е с і д н и к а м и проходить до другої кімнати і там звертає праворуч. За ними йдуть П е т т е р с е н і Й є н с е н.

О г р я д н и й б л і д и й п а н (до Плішивого). Ух!… Оце так обід… Була робота!

П л і ш и в и й. О, при бажанні можна зробити неймовірно багато за якісь три години.