Розділ «Дика качка»

Г і н а. Тсс! Не розбуди його!

Я л ь м а р (тихше). Я його й виконаю, кажу я. Настане той день, коли… І тому добре, що ми здали кімнату. Мені буде хоч трохи легше матеріально. А це дуже важливо для людини, яка має особливе завдання в житті. (Зупиняючись біля крісла, схвильовано.) Бідний, вкритий сивиною батько! Звірся на свого Яльмара! У нього широкі плечі… Досить міцні, в усякому разі. Одного чудового дня ти прокинешся і… (До Гіни.) Може, ти не віриш?

Г і н а (підводячись). Звичайно, вірю. Але давай спершу покладемо його в ліжко.

Я л ь м а р. Добре, давай.

Обережно заходжуються коло старого.

Дія третя

Павільйон Яльмара Екдаля. Ранок. Сонячне світло падає з великого вікна в стелі, завіски відсунені.

Я л ь м а р сидить біля столу і ретушує карточку; перед ним лежить ще кілька карточок. Дещо згодом з вхідних дверей з’являється Г і н а у капелюшку і накидці, з кошиком у руці.

Я л ь м а р. Ти вже повернулася, Гіно?

Г і н а. Авжеж, байдикувати ніколи. (Ставить кошик на стіл і скидає з себе накидку і капелюшок.)

Я л ь м а р. Заглядала до Грегерса?

Г і н а. Так, так. Ну вже й кімната! Любо глянути. Не встиг в’їхати — таку чистоту навів!

Я л ь м а р. Справді?

Г і н а. Та як же! Він же все сам та сам. Не потрібно йому нічиїх послуг. Ну, і грубку сам розпалив. А каглу й не відчинив. Повну кімнату диму напустив. Такий сморід, що…

Я л ь м а р. Та що ти!

Г і н а. А потім ще краще. Треба було загасити вогонь — він і виплеснув туди всю воду з умивальника!… Таку грязюку на підлозі розвів — неподобство!

Я л ь м а р. Це вже неприємно.

Г і н а. Я покликала двірничку прибрати там у нього, у нехлюя. Але тепер раніше як після обіду туди й увійти не можна.

Я л ь м а р. Куди ж він оце подівся?

Г і н а. Пішов прогулятися — сказав.