Розділ «Дика качка»

Г і н а. Знову йому конче потрібно туди, вовтузитись?

Я л ь м а р. А хіба було б краще, якби він побіг до мадам Еріксен? (Сідає.) Тобі щось потрібно? Ти ж бо сказала…

Г і н а. Я хотіла тільки спитати, як по-твоєму — тут накрити?

Я л ь м а р. Та, мабуть, ніхто так рано не прийде?

Г і н а. Ні. Я нікого не чекаю сьогодні, крім отієї парочки, яка хоче знятися вкупі.

Я л ь м а р. А, чорт! Не можуть знятися іншим разом!

Г і н а. Нічого, любий мій. Я сказала їм прийти по обіді, коли ти спиш.

Я л ь м а р. Ну, тоді добре. То ми тут розташуємось.

Г і н а. Атож. А накривати ще рано? Стіл мені поки що не потрібний. То ти сиди собі, працюй.

Я л ь м а р. Бачиш, здається, працюю, скільки можу!

Г і н а. Зате потім і гуляй собі. (Виходить знову до кухні.)

Невелика пауза.

Е к д а л ь (на дверях горища, за сіткою). Яльмаре!

Я л ь м а р. Ну?

Е к д а л ь. Боюся, що все-таки доведеться пересунути корито.

Я л ь м а р. Я ж увесь час говорив тобі.

Е к д а л ь. Гм… Гм… Гм… (Відходить від дверей.)

Яльмар працює, потім кидає, підводиться і скоса дивиться на горище. Г е д в і г виходить з кухні.

Я л ь м а р (швидко сідає на стілець). Тобі чого?

Г е д в і г. Я так, заглянути до тебе, тату.