Розділ «Дика качка»

Г р е г е р с. До цього скоро можна звикнути. Сподіваюсь, що і я, як дика качка…

Г і н а. Гм… Я думаю, вам краще відкласти до завтра… Ранок вечора мудріший.

Г р е г е р с. Ви щось не дуже хочете пускати мене до себе в дім, фру Екдаль.

Г і н а. Бог з вами! Що ви!

Я л ь м а р. Та це справді дивно з твого боку, Гіно. (До Грегерса.) А скажи мені — ти, значить, маєш намір залишитись якийсь час у місті?

Г р е г е р с (одягаючи пальто). Так, тепер маю намір.

Я л ь м а р. Але не вдома, у батька? До чого ж ти думаєш взятися, Грегерсе?

Г р е г е р с. Коли б я це знав… То було б лише півгоря. Але, коли маєш нещастя називатися Грегерсом… «Грегерс»… Та ще й «Верле»… Чув ти що-небудь гірше?

Я л ь м а р. Я зовсім не вбачаю…

Г р е г е р с. Брр! Я б плюнув на іншого молодчика з таким ім’ям, але якщо самому судилося бути Грегерсом Верле, як ось мені…

Я л ь м а р (сміючись). Ха-ха-ха! А ким же б ти хотів бути, якщо не Грегерсом Верле?

Г р е г е р с. Коли б я міг вибирати, я б найкраще хотів бути спритним собакою.

Г і н а. Собакою!

Г е д в і г (мимоволі). Не може бути!

Г р е г е р с. Так, справжнім, розумним, спритним собакою, з таких, що пірнають за дикими качками, коли ті йдуть на дно й закопуються там у баговиння, у водорість.

Я л ь м а р. Ні, анічогісінько я з цього не розумію, Грегерсе.

Г р е г е р с. Та, мабуть, тут і розуміти особливо нема чого. Ну, то завтра вранці я переїду до вас. (До Гіни.) Я не завдам вам особливого клопоту, я сам звик усе робити. (До Яльмара.) Про решту поговоримо завтра. На добраніч, фру Екдаль. (Киваючи до Гедвіг.) Добраніч.

Г і н а. На добраніч, пане Верле.

Г е д в і г. Добраніч.

Я л ь м а р (засвічує свічку). Стривай, треба посвітити тобі, на сходах, мабуть, темно. (Проводжає Грегерса.)