Розділ «Дика качка»

Е к д а л ь. Ну, ну, звичайно!… Якщо вже такий зайнятий… Гм! (Зникає, залишаючи двері відчиненими.)

Я л ь м а р (мовчки продовжує деякий час працювати, потім кладе пензлик і йде до дверей кімнати старого). А ти дуже зайнятий, батьку?

Е к д а л ь (бурмоче в себе у кімнаті). Якщо ти такий зайнятий, то і я теж. Гм!

Я л ь м а р. Ну гаразд. (Іде й сідає знову за роботу.)

Е к д а л ь (трохи згодом знову з’являється на дверях). Гм! Бачиш… Я не те щоб уже дуже зайнятий, Яльмаре.

Я л ь м а р. Мені здалося, ти писав.

Е к д а л ь. А, чорт! Хіба не може Гроберг зачекати якийсь там деньок чи два. Не горить же, справді!

Я л ь м а р. Звичайно. І ти ж бо не наймит якийсь.

Е к д а л ь. А там треба було б…

Я л ь м а р. От-от. Хочеш туди? Відімкнути тобі двері?

Е к д а л ь. Не завадило б.

Я л ь м а р (підводячись). Та вже за одним заходом збутися.

Е к д а л ь. От-от. Завтра на ранок усе повинно бути готове. Завтра ж?… Гм?

Я л ь м а р. Завтра, завтра.

Удвох розсувають двері, що ведуть на горище. Крізь слухові вікна світить ранкове сонце. По горищу пролітають голуби; інші туркочуть, сидять чи ходять по горищу. У глибині горища час від часу чути кудкудакання.

Ну, можеш іти, батьку.

Е к д а л ь (входить на горище). Хіба ми не разом?

Я л ь м а р. Та, знаєш… Мабуть… (Бачить у дверях кухні Гіну.) Я? Ні, мені ніколи. Працювати треба… Та ось тільки завіску опущу… (Тягне за шнурок.)

Двері горища від самої стелі до підлоги запинаються завісою, нижня частина якої з клаптя старої парусини, а верхня — з куска розтягнених рибальських сітей. Підлоги горища, таким чином, не видно.

(Відходить до стола.) Ну от, тепер, сподіваюсь, дадуть посидіти спокійно з годинку.