Розділ «Дика качка»

Е к д а л ь. Гм, — «птах»!

Г р е г е р с. Качка, чи що?

Е к д а л ь (шокований). Ну, звичайно, качка.

Я л ь м а р. Та яка качка, — як ти гадаєш?

Г е д в і г. Це не проста качка…

Е к д а л ь. Тсс!…

Г р е г е р с. Ну, й не турецька ж.

Е к д а л ь. Ні, пане… Верле. Це не турецька качка. Це — дика качка.

Г р е г е р с. Та невже? Дика?

Е к д а л ь. Авжеж! Цей «птах», як ви зволили його назвати, — дика качка. Наша дика качка, батечку.

Г е д в і г. Моя дика качка. Вона ж бо моя.

Г р е г е р с. І вона може жити тут, на горищі? Призвичаїлась?

Е к д а л ь. Та ви ж розумієте, у неї ціле корито з водою, в якому вона може хлюпатись досхочу.

Я л ь м а р. Воду через день змінюємо.

Г і н а (звертаючись до Яльмара). Але, любий Яльмаре, ви такого холоду сюди напустили.

Е к д а л ь. Гм… Тоді зачинимо. Та й не треба їх тривожити серед ночі. Берись, Гедвіг.

Яльмар і Гедвіг зсовують докупи обидві половинки дверей.

Іншим разом подивитесь її як слід. (Сідає в крісло біля грубки.) Вони надзвичайні, ці дикі качки.

Г р е г е р с. Та як же ви її зловили, лейтенанте Екдаль?

Е к д а л ь. Я не ловив. Ми зобов’язані нею одному панові.