Розділ «Дика качка»

Г р е г е р с. Тяглися повільно, поки тяглися. А тепер просто й не знаю, куди вони поділись.

С т а р и й Е к д а л ь виходить із своєї кімнати, без люльки, але в старому, військовому кашкеті. Хода непевна.

Е к д а л ь. Ну от, Яльмаре, тепер сядемо і поговоримо… Гм!… Про що ж це ми?…

Я л ь м а р (ідучи йому назустріч). Батьку, у нас гість. Грегерс Верле… Не знаю, чи пам’ятаєш ти його?

Е к д а л ь (дивиться на Грегерса, який підводиться). Верле? Це син, чи хто? Що ж йому від мене потрібно?

Я л ь м а р. Нічого. Він до мене прийшов.

Е к д а л ь. Ну, значить, нічого такого нема?

Я л ь м а р. Нема, звісно, нічого.

Е к д а л ь (розмахуючи руками). Не тому, бачиш… Я не боюсь, а…

Г р е г е р с (підходить до нього.) Я привіз вам вітання від старих мисливських угідь, лейтенанте Екдаль.

Е к д а л ь. Від мисливських угідь?

Г р е г е р с. Так, що розкинулися біля заводу в Гірській долині.

Е к д а л ь. Ах, он воно що. Так, я колись добре знав ці місця.

Г р е г е р с. У ті часи ви були невтомним мисливцем.

Е к д а л ь. Був, був. Аякже. Ви дивитесь на кашкет? Я нікого не питаю — ношу вдома. На вулицю в ньому не виходжу — і годі.

Г е д в і г приносить тарілку з бутербродами і ставить на стіл.

Я л ь м а р. Сідай, батьку, і випий склянку пивця. Прошу, Грегерсе.

Екдаль щось бубонить і непевною ходою прямує до дивана. Грегерс сідає на стілець ближче до нього. Яльмар поруч з Грегерсом з другого боку. Гіна сидить трохи віддалік за шитвом. Гедвіг стоїть біля Яльмара.

Г р е г е р с. Чи пам’ятаєте ви, лейтенанте Екдаль, як ми з Яльмаром приїздили до вас туди на канікули — влітку і на Різдво?

Е к д а л ь. І ви? Ні, ні, не пам’ятаю. Але, смію сказати, я був завзятим мисливцем. І ведмедів бив. Аж дев’ять штук порішив.