Розділ «Дика качка»

Г і н а (підводячись). Тсс… Екдаль, здається, прийшов хтось.

Я л ь м а р (кладе флейту на полицю). Ну от, знову!

Гіна іде й відчиняє двері.

Г р е г е р с В е р л е (за дверима). Пробачте…

Г і н а (відступаючи). Ах!

Г р е г е р с. Тут живе фотограф Екдаль?

Г і н а. Тут.

Я л ь м а р (ідучи до дверей). Грегерс! Ти все-таки?… Ну, то заходь же.

Г р е г е р с (входить). Я ж сказав, що хочу побувати в тебе.

Я л ь м а р. Так, але сьогодні?… Ти покинув гостей?

Г р е г е р с. І гостей, і рідну домівку. Здрастуйте, фру Екдаль. Чи пізнаєте ви мене?

Г і н а. Як же. Не так важко пізнати молодого пана Верле!

Г р е г е р с. Так, я схожий на матір, а ви її, звичайно, добре пам’ятаєте.

Я л ь м а р. Ти покинув рідну домівку, кажеш?

Г р е г е р с. Переїхав поки що в готель.

Я л ь м а р. Он як! Ну, коли вже ти прийшов, то роздягайся і будь гостем.

Г р е г е р с. Дякую. (Скидає пальто. Він уже встиг переодягтися в простий сірий костюм сільського покрою.)

Я л ь м а р. Іди сюди на диван, сідай, як тобі зручніше.

Грегерс сідає на диван, Яльмар на стілець біля стола.

Г р е г е р с (озираючись). Так ось твоя пристань, Яльмаре. Ось де ти живеш.