Розділ «Дика качка»

Я л ь м а р (ходячи по кімнаті). Про що тільки не доводиться думати і пам’ятати батькові сім’ї! І досить забути якусь дрібницю — зараз же кислі міни. Що ж, і до цього не звикати. (Зупиняється біля пічки, де сидить старий.) Ти заглядав туди ввечері, батьку?

Е к д а л ь. Аякже! Вона сіла в кошик.

Я л ь м а р. Невже? Сіла-таки? Виходить, звикати починає.

Е к д а л ь. Так. А я що казав? Тепер тільки приладнати деякі штучки…

Я л ь м а р. Деякі вдосконалення, так.

Е к д а л ь. Неодмінно треба.

Я л ь м а р. Так, поговорімо про це. Іди-но сюди, сядьмо на диван.

Е к д а л ь. Гаразд!… Стривай, я спочатку наб’ю люльку… Та й прочистити вже час. Гм… (Виходить до своєї кімнати.)

Г і н а (з посмішкою до Яльмара). Люльку почистити — чуєш?

Я л ь м а р. Ох, так, так, Гіно. Нехай собі. Бідний старик, що зазнав аварії… Та от ці вдосконалення… Найкраще завтра ж збутися їх…

Г і н а. Завтра тобі ніколи, Екдалю.

Г е д в і г (швидко). Що ти, мамо!

Г і н а. Не забудь, треба ж відретушувати ті карточки! По них уже кілька разів присилали.

Я л ь м а р. Ну от! Знову ці карточки! Та встигнемо. Чи, може, й нові замовлення були?

Г і н а. Ні, на жаль. На завтра у мене тільки оті два портрети — ти знаєш.

Я л ь м а р. І більш нічого? Так, коли не дбати, то…

Г і н а. Але що ж я вдію? Я і так уже публікую в газетах, скільки можу, здається.

Я л ь м а р. Газети, газети! Сама бачиш, що це не допомагає. І кімнати, звичайно, теж ніхто не приходив оглядати?

Г і н а. Ні ще.

Я л ь м а р. Так і слід було сподіватись. Якщо не дбати!… Треба як слід взятися до діла, Гіно!