Розділ «Дика качка»

Я л ь м а р. Ні, небагато. Нас було за столом осіб дванадцять-чотирнадцять.

Г і н а. І ти з ними усіма розмовляв?

Я л ь м а р. Так, трошки. Грегерс цілком заволодів мною.

Г і н а. Що він, усе такий же непоказний?

Я л ь м а р. Так, не дуже показний… А старий не повернувся?

Г е д в і г. Аякже. Сидить у себе й пише.

Я л ь м а р. Розповідав що-небудь?

Г і н а. Ні, що йому розповідати?

Я л ь м а р. Не згадував?… Казали, здається, що він був у Гроберга. Я загляну до нього.

Г і н а. Ні, ні, не треба.

Я л ь м а р. Чому? Хіба він сказав, що не хоче впустити мене?…

Г і н а. Йому, видно, сьогодні не хочеться нікого пускати до себе.

Г е д в і г (подаючи знаки). Гм!… Гм!…

Г і н а (не помічаючи). Ходив до кухні по окріп…

Я л ь м а р. А-а! Сидить тепер і…

Г і н а. Та вже напевно.

Я л ь м а р. Господи Боже! Мій бідний сивоволосий батько!… Ну й нехай собі сидить втішається.

С т а р и й Е к д а л ь у домашньому сюртуку із розкуреною люлькою в руках виходить із своєї кімнати.

Е к д а л ь. Повернувся? А я ото слухаю — наче твій голос.

Я л ь м а р. Щойно прийшов.