Розділ «Дика качка»

В е р л е. Ну, як би то не було, ти, в усякому разі, зняв з мого серця важкий камінь. Для мене дуже важливо у цій справі заручитися твоєю підтримкою.

Г р е г е р с (дивлячись йому у вічі). Тепер я розумію, навіщо я тобі був потрібен, для чого тобі треба було мене використати.

В е р л е. Використати! Що за слово!

Г р е г е р с. Не будьмо надто вимогливі щодо слів, — хоча б сам на сам. (З коротким сміхом.) Так он воно що! Ось навіщо я за всяку ціну повинен був з’явитися до міста власною персоною. Заради фру Сьорбю треба було надати домові сімейного вигляду. Табльо[10] з батька і сина! Це щось новеньке.

В е р л е. Як ти смієш говорити таким тоном!

Г р е г е р с. Коли в цьому домі була сім’я? Ніколи, скільки я себе пам’ятаю. А тепер, мабуть, виникла потреба створити хоч щось подібне. Справді, як це чудово буде: заговорять, що онде, мовляв, син на крилах благоговіння прилетів на заручини старого батька. Що ж тоді залишиться від усіх цих поголосів про бідну покійну страдницю-матір? Ані порошинки! Її син розвіє їх!

В е р л е. Грегерсе… Далебі, мені здається, що для тебе нема на світі людини, ненависнішої за мене.

Г р е г е р с (тихо). Занадто вже близько я придивився до тебе.

В е р л е. Ти дивився на мене очима своєї матері. (Трохи знижуючи голос.) А ти б пригадав, що її очі… Бували іноді затуманені…

Г р е г е р с (тремтячим голосом). Я розумію, на що ти натякаєш. Але хто винен у нещасливій слабості матері? Ти і всі оці твої!… Останньою була ця жіночка, з якою ти звів Яльмара Екдаля, коли тобі самому вона… О-о!

В е р л е (знизуючи плечима). Слово в слово, як сказала б твоя мати.

Г р е г е р с (не звертаючи на нього уваги). І він, ця велика, по-дитячому довірлива душа, тепер з головою загруз у брехні… Живе під одним дахом з такою… І не знає, що його так зване сімейне вогнище побудоване на брехні! (Роблячи крок до батька.) Як погляну на пройдений тобою шлях — наче дивлюсь на поле бою, вкрите розбитими людськими життями.

В е р л е. Здається мені, що прірва між нами занадто вже широка.

Г р е г е р с (опанувавши себе, вклоняється). Я теж це помітив і тому — відкланююсь… Іду.

В е р л е. Ідеш? Зовсім з дому?

Г р е г е р с. Так. Тепер, нарешті, я бачу перед собою мету життя.

В е р л е. Що ж це за мета?

Г р е г е р с. Ти б лише поглузував, дізнавшись.

В е р л е. Хто самотній — не так легко глузує, Грегерсе.

Г р е г е р с (показуючи в глибину другої кімнати). Поглянь-но, батьку, камергери граються в піжмурки з фру Сьорбю… На добраніч… Прощавай! (Іде до другої кімнати і зникає праворуч.)